Ответы
Незважаючи на відсутність прямих доказів існування Гомера та його авторства щодо героїчних поем “Іліада” та “Одіссея”, сучасна наука визнала, що у VIII столітті до нашої ери видатний поет (його і надалі для зручності можна називати Гомером), використовуючи існуючу фольклорну традицію, відібрав із відомих йому епічних творів потрібний матеріал та створив на його основі дві великі героїчні поеми.
Поема “Іліада”1 — це епічна розповідь про війну об’єднаного війська племен, що жили на території Греції і називали себе ахейцями, з об’єднаним військом племен, що жили на території Малої Азії. За основу поеми взято троянський цикл міфів.
Проте Гомер в “Іліаді” не переказує міфи і не відтворює історичну дійсність далекого для нього XII ст. до н. е. Він навіть не описав похід ахейського війська на чолі з мікенським царем Агамемноном під мури Трої та її десятирічну облогу. Хронологічні межі поеми охоплюють лише 53 дні десятого року війни, тобто ті події, що стали наслідком гніву Ахілла, сина мірмідонського царя Пелея та безсмертної німфи Фетіди (згадайте “яблуко розбрату”).
Гнів Ахілла викликав верховний вождь усього ахейського війська Агамемнон, який забрав у нього полонянку Брісеїду. Натомість Ахілл — наймогутніший серед воїнів, відмовився виходити на поле бою. Це призвело до низки важких військових поразок ахейців. У якийсь момент уже не вони тримали в облозі Трою, а троянці оточили їхній табір і штурмували захисний вал, намагаючись підпалити кораблі.
Більшу частину поеми складають розлогі описи боїв. І хоча докладно описано лише 9 днів війни, авторові вдалося розгорнути широке епічне полотно. Гомер не просто змальовує поєдинки між ахейськими та троянськими вождями — він через опис подій і діалоги дає характеристику героям.
Так, наприклад, Ахілл у поемі — запальний, не надто розумний, але вірний друг і чудовий воїн; Агамімнон — пихатий і жадібний; цар Ітаки Одіссей — розумний та хитрий. Серед троянців вирізняється брат Паріса царевич Гйктор — наймогутніший троянський воїн, він сміливий, але нерозважливий. Характери цих героїв чітко окреслені й упродовж твору не змінюються.
Окремо потрібно зауважити загострене почуття власної гідності та честі, яким воїни керуються і в бою, і в повсякденному житті. Чудовою ілюстрацією цьому є гнів Ахілла, спричинений зовсім не тим, що цар Мікен Агамемнон забрав у нього полонянку, а тим, що було ображено його честь. Ахейські воїни після вдалих боїв ділили здобич відповідно до військових заслуг, тому кількість полонених та цінних речей наочно демонструвала доблесть героя. Забрати бодай щось зі здобичі воїна означало принизити його гідність і применшити заслуги. Для відновлення честі герой міг вдаватися до будь-яких засобів. Саме тому жоден ахеєць не побачив ознак зради у відмові Ахілла воювати під стінами Трої.
Вийти на поле бою змусила Ахілла лише смерть його побратима Патрокла, який загинув у поєдинку з Гектором. Ахілл легко переміг Гектора і забрав його тіло до ахейського табору. Лише за великий викуп вдалося троянському цареві Прібму, який уночі таємно під захистом бога Гермеса пробрався в табір ахейців, викупити тіло загиблого сина.
І ахейських, і троянських вождів зображено як ідеальних епічних воїнів; кожен із них здатен, якщо буде на те воля богів, сам розгромити все вороже військо. Племінні вожді у Гомера — це могутні воїни, вони найкраще озброєні й саме між ними спалахують основні сутички у війні.
Сам спосіб ведення бойових дій підносив їх над іншими воїнами — будь-яка битва відразу розпадалася на окремі двобої, які вели між собою супротивники. В таких двобоях чудово озброєний і спеціально підготований воїн вивищувався над погано озброєним загалом племені. Він виступав могутнім і непереможним сином бога. З ним могли зрівнятися лише такі самі, як він, вожді, “паростки Зевса”, влада яких освячена богами.
Герої наділені нелюдською відвагою і силою, якої немає в рядових воїнів. Цю відвагу й силу в них вдихають боги. Програти бій герой може лише в тому разі, коли боги від нього відвертаються. Найвищою нагородою для такого ідеального воїна є посмертна слава, найбільшою карою — забуття.
Чільне місце в героїчній поемі “Іліада” посідають боги. Вони беруть активну участь у протистоянні між ахейцями та троянцями — застерігають від небезпеки, дають мудрі поради, надихають своїх улюбленців або ж перешкоджають тим, хто їм не подобається. Троянська війна поділила і богів-олімпійців на два табори. Так, ображені Парісом Герата Афїна, а також Посейдбн, Гефест і Гермес2 стали на бік ахейських воїнів, а Аполлбн, Афродіта, Артемїда, Арей3 і бог річки Скамандр — троянців.
Крім безсмертя і всемогутності, боги в поемі Гомера нічим не відрізняються від людей. Чвари та інтриги на Олімпі, які вирішують долі людей та хід бойових дій, є ключовими в тексті “Іліади”. У своїх діях боги керуються лише особистими симпатіями чи антипатіями. А “волею Зевса” неодноразово змінюється хід подій у поемі.
Объяснение:с и нета надеюсь что етот вопрос
Відповідь:
Пояснення:Незважаючи на відсутність прямих доказів існування Гомера та його авторства щодо героїчних поем “Іліада” та “Одіссея”, сучасна наука визнала, що у VIII столітті до нашої ери видатний поет (його і надалі для зручності можна називати Гомером), використовуючи існуючу фольклорну традицію, відібрав із відомих йому епічних творів потрібний матеріал та створив на його основі дві великі героїчні поеми.
Поема “Іліада”1 — це епічна розповідь про війну об’єднаного війська племен, що жили на території Греції і називали себе ахейцями, з об’єднаним військом племен, що жили на території Малої Азії. За основу поеми взято троянський цикл міфів.
Проте Гомер в “Іліаді” не переказує міфи і не відтворює історичну дійсність далекого для нього XII ст. до н. е. Він навіть не описав похід ахейського війська на чолі з мікенським царем Агамемноном під мури Трої та її десятирічну облогу. Хронологічні межі поеми охоплюють лише 53 дні десятого року війни, тобто ті події, що стали наслідком гніву Ахілла, сина мірмідонського царя Пелея та безсмертної німфи Фетіди (згадайте “яблуко розбрату”).
Гнів Ахілла викликав верховний вождь усього ахейського війська Агамемнон, який забрав у нього полонянку Брісеїду. Натомість Ахілл — наймогутніший серед воїнів, відмовився виходити на поле бою. Це призвело до низки важких військових поразок ахейців. У якийсь момент уже не вони тримали в облозі Трою, а троянці оточили їхній табір і штурмували захисний вал, намагаючись підпалити кораблі.
Більшу частину поеми складають розлогі описи боїв. І хоча докладно описано лише 9 днів війни, авторові вдалося розгорнути широке епічне полотно. Гомер не просто змальовує поєдинки між ахейськими та троянськими вождями — він через опис подій і діалоги дає характеристику героям.
Так, наприклад, Ахілл у поемі — запальний, не надто розумний, але вірний друг і чудовий воїн; Агамімнон — пихатий і жадібний; цар Ітаки Одіссей — розумний та хитрий. Серед троянців вирізняється брат Паріса царевич Гйктор — наймогутніший троянський воїн, він сміливий, але нерозважливий. Характери цих героїв чітко окреслені й упродовж твору не змінюються.
Окремо потрібно зауважити загострене почуття власної гідності та честі, яким воїни керуються і в бою, і в повсякденному житті. Чудовою ілюстрацією цьому є гнів Ахілла, спричинений зовсім не тим, що цар Мікен Агамемнон забрав у нього полонянку, а тим, що було ображено його честь. Ахейські воїни після вдалих боїв ділили здобич відповідно до військових заслуг, тому кількість полонених та цінних речей наочно демонструвала доблесть героя. Забрати бодай щось зі здобичі воїна означало принизити його гідність і применшити заслуги. Для відновлення честі герой міг вдаватися до будь-яких засобів. Саме тому жоден ахеєць не побачив ознак зради у відмові Ахілла воювати під стінами Трої.
Вийти на поле бою змусила Ахілла лише смерть його побратима Патрокла, який загинув у поєдинку з Гектором. Ахілл легко переміг Гектора і забрав його тіло до ахейського табору. Лише за великий викуп вдалося троянському цареві Прібму, який уночі таємно під захистом бога Гермеса пробрався в табір ахейців, викупити тіло загиблого сина.
І ахейських, і троянських вождів зображено як ідеальних епічних воїнів; кожен із них здатен, якщо буде на те воля богів, сам розгромити все вороже військо. Племінні вожді у Гомера — це могутні воїни, вони найкраще озброєні й саме між ними спалахують основні сутички у війні.
Сам спосіб ведення бойових дій підносив їх над іншими воїнами — будь-яка битва відразу розпадалася на окремі двобої, які вели між собою супротивники. В таких двобоях чудово озброєний і спеціально підготований воїн вивищувався над погано озброєним загалом племені. Він виступав могутнім і непереможним сином бога. З ним могли зрівнятися лише такі самі, як він, вожді, “паростки Зевса”, влада яких освячена богами.Герої наділені нелюдською відвагою і силою, якої немає в рядових воїнів. Цю відвагу й силу в них вдихають боги. Програти бій герой може лише в тому разі, коли боги від нього відвертаються. Найвищою нагородою для такого ідеального воїна є посмертна слава, найбільшою карою — забуття.