Ответы
Ответ:
«Як умру, то поховайте...»
Вірш написано на Різдво 25 грудня 1845 року. А за декілька днів до того Т.Шевченко їхав до знайомого поміщика на хутір в Полтавщині. Важкі чорні хмари нависали над землею. Докучав холодний пронизливий вітер. Почався густий дощ. Візник і подорожний промокли до нитки.
У маєтку, куди направлявся Шевченко, довелося злягти. Звичайна застуда переросла у запалення легенів. Та попри все це такої осені ще не знала муза поета: майже щодня народжувався новий твір, писалося із незвичною легкістю – неначе жартома.
"Тарас Шевченко" художник Олег ШуплякНедуга не відступала, піднялася висока температура, Шевченко почав марити. Наляканий господар закутав його в кожуха і повіз у Переяслав до давнього друга та лікаря М. Козачковського.
Коні бігли швидко. Коли вже виїхали на найвище місце – звідки все як на долоні, - і Дніпро, і кручі, поет раптом звівся і жагучими очима окинув долину. «Як умру, то поховайте на оцій могилі...»
Лікар Козачковський швидко привів хворого до тями. У ніч з 24 на 25 грудня 1845 року Тарас Григорович устав з ліжка і засвітив свічку. Тоді він узяв перо, папір і на нього лягли заповітні думки 33- річного поета. Шевченко незабаром одужав, а
«Заповіт» пішов між люди.
Цей вірш одразу став популярним у колі Кирило-Мефодіївського братства, серед інтелігенції та селян. Його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук в руки, вивчали напам'ять. Був він надрукований уперше у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко» у Лейпцігу 1859 року і мав назву «Думка».
Водночас Шевченків «Заповіт» став знаним і в інших країнах. Він став візитівкою митця та зумовив великий інтерес перекладачів до поетичної спадщини Кобзаря. 1862 року з'являється «Заповіт» польською та російською мовами, а 1868 року – сербохорватською. Сприяли поширенню «Заповіту» за межами України й українські поети. Іван Франко 1882 року переклав вірш німецькою мовою, а Сильвестр Калянець, мешкаючи в Бразилії, 1936 року переклав «Заповіт» португальською мовою.