Ответы
Объяснение:
Тарас Григорович Шевченко в період заслання (1847-1857рр..)"
1847 року за доносом студента Київського університету Олексія Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите царською владою. Тараса Шевченка заарештували в Києві під час переправи через Дніпро. Це було в день весілля члена Кирило-Мефодіївського товариства Миколи Костомарова, на якому Тарас Григорович був дружбою. Оскільки арешт відбувся в день весілля, всі “братчики” були у святковому весільному одязі. Як згадував Тарас Шевченко: “Щойно я увійшов на пором, щоб переправитися, як зі мною трапилося таке, що й не варто було б розповідати на ніч. Мене заарештували і, посадивши з ким слід на візок, відправили в самий Петербург!”. З Києва Тараса Шевченка відвезли до Петербурга і посадили до Петропавловської фортеці. Усю дорогу він був надзвичайно веселий, жартував, співав пісні. Бадьорий настрій не покидав його й під час слідства. На допиті Тарасу Григоровичу було поставлено 22 запитання, на які він відповів, заперечуючи всі факти, в яких було висвітлено його належність до Кирило-Мефодіївського братства, не видавши нікого. Проте залишалась ще одна проблема – вірші, на що не було виправдання, і Тарас Григорович відповів: “Малороссиянам нравились мои стихи и я сочинял и читал им без всякой цели; списывать не давал, а был неосторожен, что не прятал”
Участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом «Три літа», поема «Сон», в яких в образливій формі поет писав про царя і царицю.
31 травня 1847 року Шевченка відправили до Оренбурга у штаб. Десять довгих років тривало його заслання. У неймовірно тяжких умовах, у бур’янах, поза волами Орської фортеці, або в довгі безсонні ночі в смердючій казармі, вільний художник Академії мистецтв, поет, відомий на Україні, а тепер солдат № 191 за списком, ховаючись, мов злодій, знаходить силу та мужність для творчості та продовжує створювати різні за тематикою малюнки. І саме з творами, створеними у неволі, їх образами та настроєвими інтонаціями ми знайомимось, адже він присвячений третьому періоду творчості Тараса Шевченка, його «невольничої музі».
«Невольнича поезія» – так сам Шевченко назвав свої твори, написані під час перебування під слідством у казематі ІІІ відділу та на засланні.
Започаткував Шевченко свою «невольничу поезію» циклом «В казематі», створеному навесні 1847 року в умовах ув’язнення та допитів у Петербурзі, що відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка. Цикл складається з 13 віршів. Кожний день, проведений на засланні, далеко від Батьківщини, лягав важким тягарем, «неволя люта» все глибше і глибше впиналася в душу поета, що, звісно, позначалося на змістові та поетиці його творів. «Не гріє сонце на чужині…», «Немає гірше, як в неволі…», «Заросли шляхи тернами…», «Лічу в неволі дні і ночі…» – ці та інші вірші тому переконливий приклад. Ми бачимо, як від твору до твору «важчала» журлива думка поета, посилювалися почуття туги, ностальгії і самотності, з’являлися мотиви трагізму, настрої розпачу і душевної втоми. Заслання і солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров’я поета, його фізичні сили були надламані. Завдяки клопотанням друзів після смерті царя Миколи Першого 1 серпня 1857року прийшло звільнення.Наступного дня він залишив Новопетровське