25 БАЛОВ!!!!Скласти коломийку про україну 25 баллов
Ответы
Закувала зозуленька, далеко ї чути,
Ми всі вільні українці, і так має бути!
Та ви, гори, та ви, гори, ви мої комори,
А смереки та ялиці, ви мої світлиці.
Ой холодная водиця, то моя скарбниця,
А зелені полонини, то мої килими.
Заспіваю про край рідний, про рідні Карпати,
Та бо мені у Карпатах мило щебетати.
Ой по тобі, полонино, весело ходити,
При струмочку в холодочку мило відпочити.
Ой як вийду на вас, гори, коли в полонині,
Так весело на серденьку, як малій дитині.
Ой зелена полонино, зелена, зелена,
Хоч би-м яку тугу мала, я в тобі весела.
Ой зелена полонина, та зелена буде,
Та зелену полонину покосили люде.
— Полонина зелененька, чого ти згорділа,
Та чи тими шуварами, що позеленіла?
— Ой не тими шуварами, що-м позеленіла,
А білими овечками, що-м ся забіліла.
Зійшло сонце із-за гори, та й на полонину,
Освітило, обігріло цілу Україну.
Ой як піду в Буковину, нігди не загину,
Буковина зелененька як літо, так зиму.
Гори мої високії, мушу вас лишити,
Волів би-м був у вас гнити, як в чужині жити.
Попід тоті сині гори ладно люди ходять,
Чорненькими волічками ноженьки обводять.
Ой нема то, ой нема то, як на Буковині,
Там-то вінок зелененький на кожній дівчині.
Коломия, Печеніжин, Заболотів, Снятин,
Станіславів, Городенка, Надвірна, Делятин.
Коломия, Коломия по горі ходила,
Зійшла з гори на долину, води ся напила.
Коломия — не помия, Коломия — місто,
В Коломиї такі дівки, як пшеничне тісто.
Подивлюся туди-сюди, не видно нікого,
В гори сині подивлюся, маю миленького.
Ой ти, горо, та ти, горо, вийду на тя скоро,
А як на тя, горо, вийду, з миленьким ся здиблю.
Коби мене, молоднику, груди не боліли,
Від мого би голосочку всі гори дзвеніли.
Ой ви гори високії, позасувайтеся,
Та на мої білі ніжки не сподівайтеся.
Ой калино-луговино, чого в лузі стоїш,
Чи сонечка визираєш, чи дощу ся боїш?
Не сонечка визираю, не дощу ся бою,
Де ня мамка породила, я си там постою.
Ой не зміню вас Карпати, хоч би-м як бідила,
Бо Карпати — рідна мати, що мня народила.
Ой я в горах тяжко жила, тяжко працювала,
Та любов до них не згасла, ще більше палала.
Не забуду тоті стежки, що-м сходила пішки,
Куди-м ягоди збирала й з ліщинки горішки.
В якім полю сіно гребла, звідки-м воду пила,
Верховино, краю рідний, до болю сь ми мила.
Ой дитинство, голе й босе, тямлю тя донині,
Де-м корови в зрубі пасла боса по ожині.
Про клийонку й парасольку не було і мови,
Ждала кізяк від корови, щоб загріти ноги.
Пробігавши цілу днину гори й полонину,
Не раз лягла-м без вечері, не діждавшись й чиру.
Ой я рано уставала й коровиці гнала,
Цілу днину я співала й не переставала.
Ой Карпати зелененькі, на врожаї бідні,
Ой прикуте до вас серце, бо ви мені рідні.
Вже зозуля кує, кує, бо весноньку чує,
А соловій вже щебече, бо бук листя мече.
Ой кувала зозуленька тонким голосочком,
Та* поки ся не вдавила житнім колосочком.
Ой кувала зозуленька, а далі засипла,
Скоро лише покушіла колосочок жита.
Попід тоті сині гори крутії дороги,
Та не знаєш, моя мила, як то болять ноги.
Ой, гаю наш зелененький, гаю наш темненький,
Нема твого соловія, тому-с так сумненький.
На явора сонце гріє, явір зеленіє,
Пали мрачки понад млачки, рибка туманіє.
Ой золоті підківочки, золоті, золоті,
Ліпше спати на камені, та як на болоті.
— Ой що ти си, дівчинонько, гадала, гадала,
Як зелена полонинка палала, палала.
— Я гадала полонинку гасити, гасити,
Та не могла з-під явора води наносити.
Летів пташок понад верхи, а я ся дивила,
Ой який то пташок файний, коби-м ся імила.