Ответы
Відповідь:
Ярославна з великим жалем і сумом промовляє свій біль: "як та чайка-жалібниця", скаржиться, що вітер "розсіяв її радощі". Ця жінка має високий соціальний статус, що підкреслено її дорогим одягом: "умочу бобровий рукав". Ці слова княгині свідчать також про те, що матеріальні блага для неї не так важливі, як кохання до чоловіка. Зі слів Ярославни можна зробити висновок, що вона досить освічена жінка, тому що у своєму плачі княгиня вільно орієнтується у географічних об'єктах: "зозулею по Дунаю"..., " Умочу бобровий рукав у Каялі-ріці...", "О Дніпре-Славуто! Пробив ти кам"яні гори...", "...земля Половецька...". Мова Ярославни збагачена епітетами, порівняннями, метафорами: вона звертається до вітру "Чому мечеш ворожі стріли на крилах своїх легких...", "чи то мало тобі шугати під хмарами..., кораблі на синім горі гойдаючи?", "ковила срібна", "сонце світле,... тепле і красне", "гаряче проміння". Вона вірна дружина, яка вболіває не лише за свого чоловіка, але й за його воїнів. Сумуючи за чоловіком, вона називає його " милий", згадує "тіло його дуже", хоче допомогти і обмити його "криваві рани". Ярославна з осудом звертається до сонця, звинувачує у тому, що воно :
"Простерло гаряче своє проміння
На воїнів мого милого
У полі безводному,
Спрагою їм луки посушило,
Тугою сагайдаки склепило!"
Пояснення: