Ответы
Останнє зіткнення Візантії з Римом сталося в середині ХІ століття і означало повний розрив між Римською та Константинопольською Церквами, який пізніше було названо Великим церковним розколом. Константинопольський архієпископ Михайло Кіруларій (1043—1059) надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Александрію, Антіохію та Єрусалим й одночасно зрівнятися в правах із Римським папою. Суперечки велися також за канонічну юрисдикцію над Неаполем, який, будучи васалом Візантії, у VIII ст. перейшов під покровительство папи.Як і патріарх Фотій, Михаїл Кіруларій огортав свої домагання догматичною оболонкою.
Розкол у християнстві був породжений ще й різним становищем церкви у Західній Європі та Візантії. Відсутність централізованої влади у Священній Римській імперії сприяла посиленню ролі римських пап. У Візантійській імперії патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Західна церква була політично незалежнішою та централізованішою. Особливості історичного розвитку й функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, церковній організації, богослужінні. Тому розкол 1054 року лише організаційно оформив розбіжності, які століттями формувалися між християнськими церквами.
Залишивши Константинополь, папські легати відправилися в Рим окружним шляхом, щоб сповістити інших східних ієрархів про відлучення Михайла Кіруларія. Серед інших міст вони відвідали Київ, де з належними почестями були прийняті великим князем та руським духівництвом.