Помогите пж. Життя заможньої і знатної людини Західної Європи. Період Середньовіччя.
Ответы
Упродовж XVI — першої половини XVII ст. чисельність населення Європи постійно зростала. Передовсім це стосується XVI ст., протягом якого населення європейських країн збільшилося з 69 млн до 95—100 млн осіб. Середня щільність населення у Європі збільшилася до 30—35 осіб на 1 кв. км, що складало приблизно третину від сучасного рівня. Зростання кількості населення було особливо помітним після жахливих часів епідемії чуми (“чорної смерті”), яка спустошила Європу в XIV ст. У першій половині XVII ст. темпи зростання зменшилися, і в середині століття населення європейських країн складало 110—115 млн осіб. Причини збільшення кількості населення полягали у зростанні народжуваності, покращанні умов життя, змінах у раціоні харчування європейців.
Середня тривалість життя людини складала 30—35 років, що не виключало наявності людей, які досягали похилого віку. Більшість чоловіків умирала у віці 40—60, жінок — 20—40 років. Як і раніше, великою залишалася смертність новонароджених: лише половина з них досягала десятирічного віку. Пов'язано це було з відсутністю медичної допомоги під час пологів, нехтуванням елементарних правил гігієни. Лікарень у сучасному розумінні просто не існувало, були лише притулки для невиліковно хворих, калік і престарілих.
Жахливі санітарні умови, особливо в містах, сприяли поширенню хвороб і епідемій. У XVI — першій половині XVII ст. окремі райони Європи неодноразово вражала епідемія чуми. Під час спалаху чуми у 1629—1631 рр., що охопила майже все Середземномор'я, вмерло більше ніж половина міського населення. Німецькі землі чума спустошувала у 1624—1630, 1634—1639 рр. і наприкінці Тридцятилітньої війни. Втрати населення в цих країнах становили 60—75%. Значними були людські втрати також від епідемій віспи, холери, тифу.
Населення Європи гинуло не лише від епідемій, а й від голоду в неврожайні роки, пожеж, воєнних спустошень. Особливо відчутними були втрати від війн, пов'язані з початком використання вогнепальної зброї та масовим убивством мирного населення, що стало звичною практикою ведення воєнних дій. Під час повстання у Нідерландах проти іспанського панування герцог Альба, який очолював каральну експедицію, сповіщав короля Філіппа VI: “Якщо я захоплю Алькмаар, то жодна істота не залишиться живою. Кожну горлянку буде перерізано ножем”. Величезними були втрати під час громадянських війн у Франції та першої загальноєвропейської Тридцятилітньої війни. За приблизними підрахунками, лише в XVII ст. Європа втратила у війнах 3 млн осіб.
Епідемії, голод і війни були головними факторами, які обмежували зростання населення, впливали на рух народонаселення і повсякденне життя людини у XVI — першій половині XVII ст.
2. Міста Європи змінюють свій вигляд
Більшість населення Європи на той час складали селяни. Городяни становили 10—20% населення. Винятком були лише Нідерланди, де на невеликій території існувало близько 300 міст, а їхні мешканці становили 60% од загальної кількості населення. Більшість міст зберігала середньовічний вигляд. Вони були невеликими, з 3—5 тис. мешканців, відокремленими від навколишнього світу старовинними мурами, з вузькими вуличками, на яких навіть улітку не висихала багнюка і паслися свині. Проте існували й міста-велетні. Найбільшим містом Європи залишався Париж із населенням 300 тис. душ. Йому поступалися Неаполь (270 тис.), Лондон і Амстердам (по 200 тис.), Венеція та Антверпен (по 150 тис.), Рим, Мілан, Генуя, Брюгге, Прага (по 100 тис. душ). Ці міста-велетні вимагали щоденного постачання продуктів, вугілля, предметів першої необхідності. Шляхи, неначе кровоносні судини, з'єднували їх із селами та містечками, звідки надходили необхідні для їхнього існування речі. Селяни навколишніх селищ спеціалізувалися на виробництві необхідних продуктів. На шляхах з'являлися заїжджі двори, склади для купців, які закуповували селянську продукцію та постачали її містам.
Протягом XVI — першої половини XVII ст. внутрішній і зовнішній вигляд будинків селян та міщан європейських країн змінився. У XVI ст. більшість селян європейських країн будувала свої оселі на півдні Європи з каменю, на півночі — з дерева. Дах будинку робили з соломи або очерету. Всередині будинку окремих кімнат зазвичай не було — всі члени сім'ї жили у спільному приміщенні. Для опалювання помешкання і готування їжі використовувалося вогнище. Меблів у селянській оселі було обмаль: простий стіл, лави, скриня для речей, один–два табурети і сінник замість ліжка. Їжу готували в казані, що висів над вогнищем, а їли переважно зі спільного посуду, бо мисок і кухлів на всіх не вистачало. Селянські житла упродовж тривалого часу не змінювалися, залишаючись такими, як у минулому.