Що відрізняло носіїв археологічної культури "Кукутень-Трипілля" від сусідніх племен? СРОЧНОООООООООООО
Ответы
Ответ:Рис. 1. Трипілля-Кукутень раннього – початку середнього етапів. За [8]
I – Ранній етап: а – район утворення культури; II – початок середнього етапу: б –
верхньодністерська культура, в – середньобузька група, г – східний ареал культури. III – культура
Болгар-Алдень. IV – Дніпро-Донецька культура.
і виходять до Середнього Дністра, а згодом на Південний Буг та в БугоДніпровське межиріччя. Відірвавшись від основного масиву населення та
втративши безпосередні зв’язки з ним, вони змогли зберегли традицію
виготовлення заглибленого посуду [8, c. 35]. У цей період спостерігаються зв’язки
Кукутень-Трипілля із спільнотами Гумельниця, Петрешти, Середній Стог ІІ та
культурою білої кераміки з розписом групи Злота. В процесі переміщення
трипільців за Дністер відбувається вдосконалення металообробки, високого рівня
набуває гончарство та обробка кременю [11, c. 212]. На цьому етапі розвитку
завершується процес формування більш-менш єдиного ранньотрипільського
етномасиву між Дністром і Дніпром. Таким чином, носії трипільської культури
завершують асиміляцію місцевих неолітичних племен, що у подальшому
посприяли зародженню певних локально-територіальних відмінностей.
Вони стали передумовою появи пам’яток борисівського типу (Шкуринці,
Степанівка, Іваньки І, Плисків-Чернявка) [9, с. 234, 236].
Археологічною ознакою переходу від раннього до середнього етапу є поява
в керамічному комплексі посуду з розписом. Технологія приживалася серед
племен поступово, але переважала лише у племен Попруття і Подністер’я.
Племена, що жили між Південним Бугом та Дніпром (так званої першої хвилі
розселення) не сприймали це нововведення і продовжували ранньотрипільські
9
традиції. Таке розмежування спонукало виділяти два культурні ареали в культурі
Трипілля-Кукутень – західний і східний. Але з новими хвилями розселення
традиція розписного посуду все ж таки розповсюдилася майже по всьому
трипільсько-кукутенському ареалі [8, c. 36].
Під час середнього періоду розвитку трипільської культури, що тривав з
другої половини V тис. до н. е. до перших століть IV тис. до н. е., під іноетнічним
впливом, простежується створення окремих етнічних спільностей трипільської
цивілізації, представленої археологічними локально-хронологічними
угрупованнями. Етнографічний Трипільсько-Кукутенський район вже складався з
кількох етнічних спільностей. Від Трипілля ВІ до Трипілля СІ утворюється такі
етнічні спільності: верхньодністерська (представлена пам’ятками типу Незвисько
ІІ, заліщицька, шипенецька, локально-хронологічні групи та пам’ятки
кошилівського типу); середньодністерська (належать пам’ятки солонченської і
петренської групи та раковецького типу); бугодністерська утворена в результаті
поєднання традицій середньодністерської та верхньодністерської спільноти та
місцевого населення Тису на етапі ВІ-ВІІ (входять пам’ятки типу Кліщів,
Немирівка, Ворошилівка, чечельницької локально-хронологічної групи); бугодніпровська утворена на основі пам’яток етапу ВІІ Раковець і Миропілля, що
належать до трипільсько-кукутенського та трипільсько-прекукутенського
етнографічного районів (увійшли пам’ятки володимирівської, небелівської,
томашівської та канівської локально-хронологічних груп Трипілля ВІІ-СІ) [1, c.
353].
Наступна хвиля розселення племен у Дністерсько-Бузькому межиріччі
припадає на період ВІ-ВІІ. Внаслідок цього відбувається злиття місцевого
східного ареалу трипільського населення із міграційними потоками західного, що
рухалися північним (заліщицькі общини) та південним (солонченські племена)
шляхами. Внаслідок їх об’єднання із борисівською групою пам’яток у Середньому
Побужжі утворилися пам’ятки типу Кліщів, яких у цьому регіоні незначна
кількість. На думку С.О. Гусєва такі групи, що увібрали в себе деякі елементи
традицій місцевого населення, є розвідниками-посередниками між заходом та
сходом Трипільсько-Кукутенської спільноти.
Згодом відбувається проникнення найбільш масової третьої хвилі у Середнє
Побужжя в період ВІІ (рис. 2). Ці переселенці, на відміну від двох попередніх
хвиль, прийшли не з Середнього Дністра, а з Верхнього Подністер’я. Таким
чином, вони принесли на нову територію не лише монохромну розписну кераміку,
а й спричинили переорієнтацію видобутку крем’янистої сировини із родовищ
