Ответы
Ответ:
З 1876 до 1947 року монарх Великої Британії також мав титул імператора (імператриці) Індії. Нині король Карл ІІІ (до 8 вересня 2022 — Єлизавета II[1]) є монархом 16 держав.
Організація управління колоніями змінювалась у часі й просторі, але станом на 1920-ті роки (часи найбільшого розширення) її можна класифікувати за такими категоріями:
власне Сполучене Королівство — союз Англії, Уельсу, Шотландії та Ірландії (з 1922 — тільки Північної Ірландії);
коронні землі (острів Мен, Джерсі та Гернсі);
поселенські колонії. Корона проголошувала свій абсолютний суверенітет над ними, хоч вони й не були частиною Сполученого Королівства. На них поширювалось британське загальне право, й закони, які приймав Британський парламент. Королівська влада втілювалась в губернаторі, якого призначав британський уряд;
власницькі колонії, які існували в Америці у XVI—XVII століттях. Корона дарувала їх в управління окремим аристократам;
колонії, якими керували компанії. В першу чергу — Британською Ост-Індською компанією. Також існували кілька дрібніших схожих компаній в Африці;
протекторати. Формально розглядались як іноземні держави на чолі з іноземним правителем. Однак, протекторат відмовлявся від самостійних контактів з іноземними державами, також траплялося значне втручання британської влади до його внутрішніх справ;
домініони. З'явились на початку XX століття як колишні поселенські колонії чи федерації таких колоній;
підмандатні території. З'явились після Першої світової війни й були колишніми німецькими колоніями та колишніми національними околицями Османської імперії, переданими під управління Британії Лігою Націй.