вкажіть назву громадських течій національного відродження початку 19 століття Визначте головну мету думку прихильників кожної течії
ДАЮ 80 БАЛОВ
Ответы
Ответ:
Объяснение:
У ХІХ ст. процес національного відродження охопив практично всі європейські народи, що не мали на той час власної державності. Чеські, словацькі, українські будителі вважали, що їх нації не вмерли, а лише приспані історією, їх треба «розбудити» і «відродити». Звідси і вислів «національне відродження». Практично для всіх «недержавних» народів Центрально-Східної Європи ХІХ ст. були характерні процеси національного відродження. Їхньою особливістю стало те, що саме поети, філологи та історики очолили цей рух. Оскільки, втративши свою національну незалежність і стару еліту, ці народи позбавлялись доступу до політичних важелів влади. Тому «відроджували» і відбудовували свою націю «знизу», завдяки цілеспрямованим зусиллям національно свідомої інтелігенції. Безпосереднім завданням кількох поколінь політичних і культурних українських діячів ХІХ ст. було збирання культурної спадщини, створення української літературної мови, переосмислення історії України.
Проте процес «національного відродження» не був наперед визначений ні за ідеями, ні за результатами, а національна єдність народжувалася з багатьох відмінностей. Модерна українська національна ідентичність стала результатом перехресної взаємодії кількох національно-політичних орієнтацій, гострих дискусій про суспільні ідеали, що їх приватно й публічно вели представники тогочасної інтелектуальної еліти.
У ХІХ ст. відбувався процес формування української національної ідеї («національного проекту») на базі кількох «руських» регіональних ідентичностей – йдеться передусім про перетворення Малоросії і Галицької Русі на Україну. Це століття, коли український народ перетворювався з етносу (природно-біологічної спільноти, з’єднаної спільністю походження, мови, звичаїв і традицій) на націю (нову культурну чи політичну цілісність, консолідовану з етносу/етносів на підставі громадянського патріотизму й усвідомлення причетності до спільної батьківщини).
Імпульс до свого розвитку українське національне відродження одержало ззовні завдяки новим політичним та інтелектуальним течіям, які надходили із Заходу. Так, зокрема, Французька революція кінця XVIII ст. ліквідувала вищу владу короля і старої аристократії, поширила поняття нації не лише на еліту, а й на інші суспільні верстви. Джерелом суверенних прав нації став народ. Організуючим ядром держави стала не правляча династія, а нація у новому, модерному розумінні. Національний характер оголошувався природнім і невід’ємним атрибутом всього народу, а не окремої верстви. Французька модель нації послужила прикладом для наслідування нових національних рухів, що поширилися на початку XIX ст. в усій Європі – німецького, італійського, польського та ін. Україна безпосередньо зіткнулася з французькими впливами під час Наполеонівських воєн.
Іншим чинником кристалізації культурних та політичних вимог українського руху було поширення романтизму. Романтизм відзначався тим, що звертав увагу на народну творчість. Загальним приписом стала концепція Й. Гердера про те, що справжня творчість – це народна творчість. Поети та письменники, найкращі зразки для наслідування, можуть віднайти лише у народних авторів. Романтики зруйнували старе зневажливе ставлення до народної культури як до чогось завідомо нижчого. Кожна народна культура має вартість і по-своєму спричиняється до духовного багатства світу. Все це дало потужний стимул для збирання і опублікування українського фольклору. Зокрема, вже у 1819 р. у Петербурзі М. Цертелєв опублікував першу збірку українських дум під назвою «Опыт собрания старинных малороссийских песен». Ця збірка фактично започаткувала українську фольклористику та посилила інтерес до України. У 1827 р. вийшов друком збірник «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем». 127 зразків української художньої словесності: думи та історичні пісні (гайдамацькі, чумацькі, обрядові), пісні літературного походження («Віють вітри», «За Немань іду», «Де ти бродиш, моя доле») ознаменували тотальний прорив української духовності на російські та європейські терени. За визначенням історика Д. Дорошенка, не лише зміст збірника, а й авторська передмова до нього «звучить як літературний маніфест». І справді, для свого покоління вона мала значення маніфесту, була прапором, на якому було написане магічне слово для тих часів – «народність». Народно-національні орієнтації відбилися навіть у назві наступного збірника М. Максимовича 1834 р. «Украинские народные песни».