Ответы
Ответ:
1015-1016
Объяснение:
Ярославська правда
Ответ:Руська правда — найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Русі і суміжних слов'янських народів.
Оригіналу Руської правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з ХІІІ—XVIII ст. Досі відкрито їх більше 100. Історія постання Руської правди та її списків, що їх поділяють на три редакції (коротку, широку і скорочену), ще досі не є повністю досліджена. Руську правду (коротку редакцію) відкрив В. М. Татищев 1738 в тексті Новгородського літопису, написаного у 1440-их роках, надрукував її А. Шлецер (1767). Згодом відкрито декілька списків короткої Руської Правди, найстарішими з яких є Академічний і Археографічний, обидва з того самого часу. Серед сотні списків широкої Руської правди найстарішими є Синодальний (збережений у тексті Кормчої книги з 1282) та Троїцький (віднайдений у тексті правничого збірника «Мірило Праведне», списаного у другій половині 14 ст.). Широку Руську правду вперше опублікував 1792 І. Болтин. Від цих двох основних списків Руської правди дещо відрізняються списки середньої Руської правди (відомі з тексту Кормчої Книги з 17 ст.), яка, на думку більшості дослідників, була лише скороченням широкої редакції (М. Максимейко, О. Зимін); і походить з 15—17 ст. (М. Тихомиров й ін. відносять середні до другої половини 12 ст. й уважають її за основу для широкої редакції).
Перша сторінка Синодального списку Руської правди: «СУД ЯРОСЛАВЛЬ ВОЛОДИМѢРИЧЬ. ПРАВДА РОУСЬСКАЯ…»
З видавців текстів Руської правди, крім згаданих, слід назвати А. Мусіна-Пушкіна, М. Калачова, П. Мрочек-Дроздовського, М. Владимирського-Буданова, В. Сергеевича, С. Юшкова (видання АН УРСР), Б. Грекова, О. Зиміна та інші. Руську Правду німецькою мовою видали Ґ. Еверс (1826), Е. Тобіен (1843—1844), Л. Ґетц (1910—1913)[4]; французькою — М. Шефтель (1963), польською — Іґнаци Бенедикт Раковецький (1820 — 22) й А. Кухарскі (1838), англійською — Г. Вернадський (1947). Повний корпус усіх досі відомих текстів вміщено в 3-томному виданні АН СРСР «Правда Русская» (1940 — 1963; за редакцією Б. Грекова).
Досліди над історією Руської правди і систематизацією її списків вели М. Калачов, В. Ключевський. В. Сєргеевич, Л. Ґетц та інші. Джерела Руської правди, а зокрема чужонаціональні впливи на неї, досліджував М. Карамзін (візантійське канонічне право і право цісарське, зокрема Номоканон). М. Калачов і В. Ключевський добачали в Руській правді твір духовенства, призначений для духовних судів у світських справах, опертий на звичаєве право, а дехто знаходив у Руській правді впливи болгарського права 9 — 10 ст. В СРСР досліди над Руською правдою велися насамперед над суспільними відносинами Київської Русі й феодального устрою (Б. Греков, Л. Черепнін й ін.) та її культури (Б. Романов), а також над внутрішньою історією поодиноких правних норм та їх змістом (С. Юшков й ін.).
Объяснение: