Ответы
Ответ:
ТВІР МОЯ МРІЯ
Кожна людина на планеті про що - то мріє. Часто мрії стають реальністю, і роблю людей ще щасливішим, ніж вони були.
Я мрію стати моделлю і прославитися на весь світ. Моя мрія вимагає багато сил, часу і знань. Виявляється бути моделлю - це не просто мати гарну фігуру і симпатичне обличчя. Бути моделлю означає багато працювати над своєю зовнішністю, над своїм внутрішнім станом. Модель повинна багато знати і розуміти. Необхідно вивчати мови, знати культуру, традиції і побут країн народів світу. Потрібно розбиратися в релігії і культурі. Знати життєві принципи і закони стан. Розуміти життєві цінності і розбиратися в перевагах. Крім це потрібно розбиратися в психології, економіці і політиці. Тільки тоді можна назвати себе гідною моделлю, яка з гордістю може представляти країну на світовій арені. Спілкуватися з людьми різного статусу і відчувати себе комфортно в будь-яких умовах і в будь-якій ситуації.
Я сподіваюся, що постійна праця, старанне поведінка і навчання дозволить мені вдосконалюватися, як зовні, так і внутрішньо. І моя мрія зовсім скоро стане реальністю. Я зможу прославитися, і моя країна буде пишатися моїми успіхами, а я зможу допомагати нужденним і буду робити цей світ красивішим.
Автор – Леся Українка
Рік написання – 1897
Жанр – вірш
Тема: зображення мрій ліричної героїні, роздумів над сенсом життя, за яке необхідно боротися до останньої краплі крові і обов’язково вірити в жадану перемогу.
Ідея: уславлення мужності, героїзму, впевненості віри в перемогу лицаря, його критика тих, хто пролив «кров не за рідний край».
Основна думка: необхідно вміти боротися з життєвими труднощами навіть тоді, коли це неможливо; чоловік — це віра, сподівання, впевненість у перемозі.
Леся Українка “Мрії” художні засоби
Епітети: дитячі любі роки, надзвичайного, дивного, вродливі королівни, безпощадній зброї, гордих переможців, промовляли люто.
Порівняння: Мріє стеля надо мною, мов готичнеє склепіння?
Уособлення: душа бажала.
Метафора: душа бажала, таємницею укриті, розум мій очарували, погляд спускався
Життєстверджуючий мотив твору.
Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш.
З дитинства Леся Українка любила історію. її приваблювала доба мужніх воїнів, лицарських турнірів. Але більш за все вона поважала силу духу, справедливість. Тому її цікавили не таємничі принци й королівни, не пихаті переможці, а ті, хто навіть під загрозою емер ті не хотів здаватися. Можливо, саме в них вона вчилася великої мужності, яка потім так потрібна була їй у житті, щоб боротися з власною недугою та різними негараздами.
Леся Українка “Мрії” вірш
У дитячі любі роки,
Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вік лицарства.
Тільки дивно, що не принци,
Таємницею укриті,
Не вродливі королівни
Розум мій очарували.
Я дивилась на малюнках
Не на гордих переможців,
Що, сперечника зваливши,
Промовляють люто: “Здайся!”
Погляд мій спускався нижче,
На того, хто, розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: “Убий, не здамся!”
Не здававсь мені величним
Той завзятий, пишний лицар,
Що красуню непокірну
Взяв оружною рукою.
Тільки серце чарувала
Бранки смілива відповідь
“Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш!”
Роки любії, дитячі,
Як весняні води, зникли,
Але гомін вод весняних
Не забудеться ніколи.
Він, було, мені лунає
У безсонні довгі ночі
І єднається так дивно
З візерунками гарячки:
Мріє стеля надо мною,
Мов готичнеє склепіння,
А гілки квіток сплелися
На вікні, неначе грати.
Од вікна до мене в хату
Червонясте світло впало, —
Чи то вуличнеє світло,
Чи то полиски пожежі?
Що се так шумить невпинно?
Навісний, безладний гомін!
Чи в крові гарячка грає,
Чи війна лютує в місті?
Чи се лютий біль у мене
Тихий стогін вириває,
Чи то стогне бранець-лицар,
Знемагаючи на рани:
“Хто живий у сьому замку?
Хто тут має серце в грудях?
Другом будь, зійди на вежу,
Подивись на бойовисько!
Подивись на бойовисько,
Хто кого перемагає?
Чи над лавами ще в’ється
Корогва хрещата наша?
Коли ні,— зірву завої!
Хай джерелом кров поллється,
Будь проклята кров ледача,
Не за рідний край пролита!
Ні, я чую наше гасло!
Ось воно все голосніше…
Зав’яжіть тісніше рани,
Шкода кров губити марне!..”
Так дитячі мрії грали
Між примарами гарячки.
А тепер? — гарячка зникла,
Але мрії не зникають.
І не раз мені здається,
Що сиджу я у полоні
І закута у кайдани
Невидимою рукою,
Що в руці у мене зброя
Неполамана зосталась,
Та порушити рукою
Не дають мені кайдани.
Глухо так навколо, тихо,
Не шумить гарячка в жилах,
Не вчувається здалека
Дикий гомін з бойовиська.
Так і хочеться гукнути,
Наче лицар мрій дитячих:
“Хто живий? Зійди на вежу,
Подивися наокбло!
Подивись, чи в полі видко
Нашу чесну короговку?
Коли ні, не хочу жити,
Хай мені відкриють жили,
Хай джерелом кров поллється,
Згину я від згуби крові.
Будь проклята кров ледача,
Не за чесний стяг пролита!..”