Ответы
Ответ:
Ніхто вже не пам’ятає, відколи стоїть посеред степу отой курінь — хатка не хатка, бо ні стін, ні вікон, ані димаря; одначе й не стіжок, бо двері є. А за дверима — холодний морок, грибами-поганками пахне та давніми дощами. Є ще у куреня дві великі діри по боках. Одна зяє на північ, звідки вітри холодні взимку, друга — на південь, звідки вітри теплі.
Гасають побіля куреня й інші вітри, шукають, у яку б то їм веселу дірочку свиснути. Опівніч — вітри чорні, вдосвіта — блакитні, в полудень — прозорі, звечора — зелені… І всяк свою пісню виводить у дверях куреневих та дірках: чорний вітер, опівнічний, стогне по-совиному; блакитний, досвітній, зітхає спросоння; прозорий, полуденний, весело свиськає; а зелений, вечоровий, тихо воркоче.
Стоїть курінь, старіє. Мох на ньому послався жовтий і зелений, бур’яни довкола розкошують, не кошені, не толочені: полин і вівсюг, ковила і молочай, горошок і деревій… А на самому верху куреневому тополеня росте — залетіло звідкись іще зернятком. Куди воно мандрувало, звідки — хтозна. Приблудне тополеня. Взимку та повесні курінь відчинено з ранку до вечора і цілу ніч. Заходь у двері, лізь у вікна-діромахи, якщо тобі дверей мало! А восени і влітку — зась, тому що і двері, і дірки, і бур’яни довкола засновані павутиною: згори вниз, уздовж і впоперек, сітями круглими і сітями навкісними…