Будь ласка допоможіть. Срочно потрібен реферат про цікаві факти ,,Як жили в Середньовіччі, побут "
Ответы
Ответ:
Будинок залежав від того до якого стану належав його власник. У халупах мешкали селяни. У келіях монастиря - ченці. У міських багатоповерхових будинках - ремісники та купці. Феодал проживав у замку. У скандинавських країнах тривалий час зберігався варварський тип „довгого будинку", коли разом мешкало кілька родин. На іншій території Європи кожна родина мешкала у окремому будинку. У ранньому Середньовіччі худоба жила разом з людьми, а готували їсти та грілись біля вогнища. Пізніше почали будувати хліви з'явилися печі.
Давало притулок, воно повинне було, ще й захищати від варварів. Феодал для замка намагався вибрати високий пагорб чи скелястий виступ, а на рівнині - оточити ровом з водою. Власники замків розпочали з дерев'яної башти, оточеної частоколом. Головна башта - донжон залишилась. Вона правила за житло власникові замку і була останньою лінією оборони. Всередині було темно, холодно і тісно. Світло потрапляло з вузьких бійниць, а увечері освітлювалось полум'ям свічок та смолоскипів. Три зали один над одним, кухня і зброярня. Ніяких меблів, крім ліжка та одної-двох скринь не було. Навіть стіл робили з козлів та дощок перед обідом. У XIV ст. замки стають більш затишними. Приміщення розбивають на дрібні покої. Тепер сплять не там де їдять. Дорогий посуд покинув скрині і розміщений у шафах та буфетах. Вздовж стін розвішують гобелени - вишити килими. Але похмурими та непривітними залишаються підвали замка. Крім припасів, на випадок облоги, тут розміщена в'язниця у якій ув'язнюють полонених та бунтівних селян. У випадку коли вороги захоплювали навіть донжон, господар міг врятуватись таємним підземних ходом, що вів до річки чи до густого лісу.
У одній з веж були обковані залізом дубові ворота. Позаду воріт оскалились дві залізні решітки. Варто було опустити їх і непрохані гості потрапляли у пастку. На вежі день і ніч чатували вартові. Побачивши ворога вони подавали сигнал тривоги. Тоді вони поспішали зайняти свої місця на мурах та баштах. Щоб потрапити у замок ворогам потрібно було подолати рів, наблизитись до мурів, вилізти на них по штурмових дробинах. Захисники скидали на їх голови камені й колоди, лили окріп і гарячу смолу, метали списи і стріли. Та подолавши перший ряд мурів нападники не досягали мети - їм доводилось штурмувати другий, ще вищий мур.
Будівництво обходилось власникам дорого. Наприклад, замок у Дуврі коштував: 4000 фунтів за донжон і 3000 за все інше. Англійський король Генріх і його син Ричард Лев'яче Серце змушені були розтягти виплату на 12 років. Про міцність замків свідчить такий факт - щоб зруйнувати донжон замку Кусі у ХХ ст. використали 28 000 кг вибухівки.
Замки були надійними фортецями, тому штурмували їх рідко. Нападники намагались захопити укріплення зненацька, чи змусити захисників здатись після тривалої облоги. Тільки вогнепальна зброя поклала край замковому будівництву. Замки перестають бути фортецями і перебудовуються відповідно до нових смаків.
Транспорт і зв'язок. Замок не лише панував над місцевістю, до нього прокладали дорогу купці. Сеньйор щедро платив за заморські шовки та прянощі. Та, щоб потрапити до замку, купцям доводилось не раз самим розв'язувати гаманець: проїхав через міст - плати, перевіз поромник - плати. Та й дороги були нікудишні. У ранньому Середньовіччі - це просто стежки, протоптані через ліс й луки. З розвитком торгівлі та посиленням королівської влади з'являються „королівські дороги". Вони були достатньо широкими, щоб на них „могла проїхати молода, не зачепивши воза з покійником". Навіть більше ніж купці дорогами рухались прочани. У Середньовіччя було звичним давати обітницю, якщо здійсниться мрія, відвідати святі місця. Батько давав зарок за одужання сина, жінка, якщо Господь дарує їй дитину. Багато паломників дякують за те, що уникли чуми. Самим популярним маршрутом у Західній Європі була подорож у Іспанію до Св. Якова Компостельського.
Саме купці і прочани поширювали новини у середні віки. Вони передавали й листи. Послати гінця могли дозволити собі лише великі сеньйори.
Объяснение:
не реферат, но норм