Срочно!!! Даю 50 баллов
Поясніть термін «революція згори». Поміркуйте, що він означає, та чому саме О. Бісмарку вдалося об’єднати Німеччину?
Ответы
Ответ:
У внутрішній політиці час його правління з 1866 року можна розбити на дві фази. Спочатку він уклав союз з поміркованими лібералами. У цей період відбулись численні внутрішні реформи, наприклад, впровадження цивільного шлюбу, який був використаний Бісмарком для послаблення впливу католицької церкви. Починаючи з кінця 1870-х років Бісмарк віддаляється від лібералів. Протягом цієї фази він вдається до політики протекціонізму та державного втручання в економіку. 1880-ті роки стали свідком впровадження антисоціалістичного закону. Розбіжності з тогочасним кайзером Вільгельмом II призвели до відставки Бісмарка. У наступні роки Бісмарк відігравав помітну політичну роль через критику своїх наступників. Завдяки популярності мемуарів — «Gedanken und Erinnerungen» — Бісмарку вдавалось тривалий час впливати на формування власного образу в суспільній думці.
До середини XX століття в німецькій історичній літературі домінувала безперечно позитивна оцінка ролі Бісмарка, політика, відповідального за об'єднання німецьких князівств у єдину національну державу, що частково задовольняло націоналістичним цілям. Після смерті зводились численні пам'ятники на його честь, як символи сильної особистої влади. Були переконання, що ним була створена нова нація та втілені прогресивні системи соціального забезпечення; Бісмарк, будучи вірним королю, посилив державу сильною, добре підготовленою бюрократією, очолюваною спадковою монархією. Після Другої світової війни стали голосніше звучати критичні голоси, які звинувачували Бісмарка, зокрема, у згортанні демократії в Німеччині. Більше уваги приверталось до недоліків його політики, а діяльність розглядалась в тогочасному контексті.
У 80-х роках минулого століття відомий російський історик Натан Ейдельман написав працю "Революція згори" в Росії", яка викликала серйозні дискусії в інтелектуальному середовищі. Цю 170-сторінкову працю, опубліковану спершу в журналі "Наука и жизнь", а згодом надруковану окремим виданням, ксерокопію вали, передавали з рук у руки, цитували та компілювали.
Зрештою, попри відверто кон’юнктурну задумку автора (в країні повним ходом ішла горбачовська "перебудова", яка вимагала ідеологічного підкріплення), праця містила уніфікований і осмислений, проаналізований досвід реформаторства в Росії і європейських країнах.
Саме такий підхід – разом із роздумами над російською ментальністю та психологією російської влади – був на той час потрібен читачеві. І – головне – в країні, в середовищі інтелігенції міцно вкоренилося поняття "революція згори" - на сьогодні, на жаль, дещо призабуте.
Насправді термін "революція згори" був вперше вжитий у другій половині ХІХ століття іспанським філософом та соціологом Хоакіном Коста-і-Мартинесом – цей мислитель пропонував утопічні ідеї радикальної зміни становища Іспанії, на той час – однієї з найвідсталіших у соціальному плані країн Європи, шляхом глибоких реформ.
Революція згори – це впроваджувані владою кардинальні перетворення в країні, реформи, що мають революційний характер і фактично є революцією, ініційованою урядом. Це революція без виведеної Леніним формули революційної ситуації.