Ответы
Ответ:
Давним-давно у глухому селі на Україні жила дівчина. Не красою славилася, не рукоділлям, не ще якимось даром, а володіла вона рідкісним обдаруванням - уміла почути, про що шепочуть трави, про що шелестять дерева, про що стогне земля. А потім все те перекладала в пісні. І линули вони по Україні і співали їх усі: і діти і дорослі.
Знали про те диво й за межами країни. Прочув султан турецький про те і вирішив викрасти дівчину. І мовив такі слова: "Хай про мене співає, хай мою країну славлять її пісні".
Темної ночі невеликий загін яничар прокрався у село.Схопили вони дівчину й повезли в чужий край. Однак красуня не захотіла співати султану.Вона загинула від люті повелителя. Хлопець, який дуже любив її, став ходити від села до села, співаючи пісні коханої.
Відтоді з'явилися у нас кобзарі. Співають вони про рідну землю, про її болі, смутки, радощі, долю, недолю. Земле, твій голос чують струни, а відповідатимуть кобзарі словом.