Ответы
Ответ:
„Філологічний водевіль” - так було визначено одним із критиків жанрову своєрідність комедії „Мина Мазайло”. Багато вчених зазначало, що що це справді філологічна п’єса, в якій багато власне мовознавчої уваги до слова, до емоційних барв і відтінків. Куліш був закоханий у красу й виразність рідної мови та сприймав найтонші звукові нюанси слова.
Свою любов до рідного слова у творі він драматург вклав у вуста Мокієві – синові головного героя. І хоч цей юнак здажться незграбним і смішним, смішкуватим у своєму надмірному захопленні лише мовою, але не можна не зауважити багатство й глибину його філологічних спостережень, які у творі пояснює ніби сам автор.
Під його впливом й Уля стає прислухатися до співучих слів української мови, знаходити їхній потаємний зміст, який полягає в тому, що мова відображає не лише якісь поняття, дії, явища, процеси, а й національну вдачу. Так дівчина захоплено каже про своє „філологічне відкриття” Рині: „…по-вкраїнському – одружитися з нею… Це ж не те, що „жениться на ней”, розумієш?.. Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком…”
Мокій із любов’ю прислухався до кожного слова, ретельно вивчав мову. Він був проти того, щоб кожне слово іншомовного походження перероблялося на український лад, через це посперечався з дядьком Тарасом – прихильником усього тільки „свого”. До речі, сам дядько, лаючи себе за невдале голосування, вжив аж чотирнадцять синонімів до слова „дурень”.
Хоч у п’єсі немає цілком позитивних героїв, все ж помітно, наскільки відрізняється мова Мокія, Улі (пізніше), дядька Тараса від скаліченої мови Мини Мазайла, його дочки та дружини, а особливо тьоті Моті. Отже, багатство й соковитість української мови знайшли своє яскраве відображення у творі, і це не могло не привернути увагу читачів до проблеми її збереження та розвитку.
Отож, на мою думку, слід дбати про чистоту й красу своєї рідної мови, намагатися говорити один одному лише добрі слова, і тоді світ навколо стане кращим.