Ответы
оповідання українського письменника, політичного та громадського діяча Володимира Винниченка, написане в 1911 році.
Оповідання належить до серії творів Володимира Винниченка про дітей. Воно побудоване на контрастах, передусім соціальних. Так, Федько — син робітника в друкарні, тоді як Толя — син людей з вищого прошарку суспільства, на чому ґрунтуються упередження інших персонажів щодо них[1]. Попри негативні відгуки про Федька з боку його батьків і сусідів, він все ж викликає симпатію, особливо протиставляючись Толі, котрий має хорошу репутацію, але брехливий і боягузливий, що доповнюється фізичною кволістю. Розбишакування Федька потребують мужності та сили волі, а своє головне правило — не брехати, він не порушує аж до випадку з Толею. Проте навіть там він каже, нібито штовхнув Толю на крижину, тільки щоб врятувати Толю від покарання батьком, і тим самими зберегти його гарну репутацію. Толя при цьому постає людиною невдячною, навіть підлою, приховуючи правду. За зовнішніми негативними рисами Федька виявляються позитивні, натомість з Толею відбувається навпаки. Водночас обоє хлопчиків прагнуть зберегти свій образ. Щоправда, Толя — з егоїстичних міркувань, а Федько — з альтруїстичних[2].Розбишацтво Федька — це форма самовиявлення, заперечення спокою, протест проти пригноблення його як особистості[3]. Смерть Федька інтерпретується як наслідок взаємної відстороненості хлопця від дорослих, які не бажають допомагати «халамиднику», «шибенику», коли той опиняється в небезпеці[4].На думку українського літературознавця Володимира Панченка, «Федько-халамидник» — біографічне оповідання, «автопортрет»[5]. В ньому приховано історію конфлікту самого Винниченка з іншими українськими письменниками та протиставлення України Російській імперії. Сам Винниченко постає як Федько, а його негативні характеристики натякають на конфлікт з друзями та прихильниками починаючи з 1907 року, коли Євген Чикаленко, Сергій Єфремов, Леся Українка, Симон Петлюра, Володимир Леонтович та інші критикували Винниченка за експериментування у сфері «нової моралі», натхненної творчістю Фрідріха Ніцше, за надмір публіцистики у п'єсах і романах, «проповідництво». Примітна його різка реакція на відмову російського письменника Максима Горького публікувати його оповідання «Те ж саме». Коли той відмовив, Винниченко вирішив не публікувати твір і українською[6]: «Я не хочу, щоб в українській літературі появлялось щось моє, чого не схотіли б в російській літературі. Українська література не повинна буть смітником, куди можна скидати все негодяще»[7]. Як і його персонаж Федько, Винниченко високо цінував самоствердження, зокрема визнання українців нацією, рівною іншим великим націям. Тут слід зауважити, що Винниченко був прихильником соціалістичних ідей, революції зі знищенням тодішніх панівних суспільних класів, і лишився розчарованим, коли не здобув підтримки серед свого оточення
Объяснение:
цыфры в скобках писать не нужно. Я их писал чтобы было удобнее