Ответы
Ответ:
Перші українські сліди у Південній Америці пов'язані ще з XVII— XVIII ст. з такими прізвищами, як Баделяк, Возняк, Добрий, Дорошенко. Початок масової імміграції у Латинську Америку припадає на кінець XIX ст. Серед країн, до котрих прибували українці, були передовсім Аргентина та Бразилія.
За певними джерелами, у Бразилії (початком імміграції українців у цю країну вважається 1872 р. ) на зламі XX ст. мешкали понад 47 тис. українців. За період першої хвилі імміграції (1897 — 1914) в Аргентині поселилося близько 14 тис. чол. Уяву про умови існування українських переселенців у Південній Америці дає опис поселень у Бразилії у книзі Ю. Федоріва «Історія церкви в Україні». Він, зокрема, звертав увагу на те, що ця країна була чи не найтяжчим з усіх місць нового поселення «перших українців». Нерідко іммігранти опинялися тут у мало або зовсім не заселених пустелях, преріях, бразильських пралісах і сельві. Осідаючи в майже непридатних для нормального життя місцевостях Південної Америки, кожен український переселенець в Аргентині мав право за досить високими цінами придбати до 50 га. «червоної землі», а в Бразилії — значно більше. Як бачимо, землі вистачало, але починати слід було «з нуля, тобто з цілини, що, втім, не завадило українцям організовувати фермерські господарства Часто-густо, однак, вони поповнювали найбідніші верстви населення, влаштовувалися на будівництво залізничних колій, промислових підприємств і портів, наймалися батраками на сезонну роботу до власників кавових плантацій, поміщиків та на тваринницькі ферми, ставали прислугою у місцевої знаті.
Друга хвиля української імміграції до Південної Америки припадає на період між Першою і Другою світовими війнами. Імміграція цієї хвилі має свої особливості, які відрізняють її від попередньої. Звернемо увагу на такі 1) більш широкий соціально-класовий спектр, 2) відбувається якісна еволюція від суто заробітчанської до т. зв. колонізаторської імміграції, коли значна частина українців прибуває сюди з намірами осісти на тривалий час і освоювати можливості Аргентини та Бразилії, 3) основний потік українських переселенців спрямовується до Аргентини (у попередній хвилі перевага надавалася Бразилії), куди прибувало від 50 до 60 тис. чол., 4) помітне збільшення у складі переселенців інтелігенції, високий рівень політичної свідомості (це зумовлювалося наявністю діячів та симпатиків УНР).
Третя хвиля імміграції українців у ці країни належить до перших повоєнних років, а в наступний період туди приїздили хіба що поодинокі українці, й не стільки з України, скільки з інших країн поселення. Головна відмінність цього потоку іммігрантів полягає в тому, що до переселення їх штовхали здебільшого політичні причини. Власне, імміграція до Південної Америки у цей час була частиною т. зв. політичної імміграції.
У країнах Південної Америки впродовж більш як столітнього перебування українців їхні громади виникли й розвивалися в окремих містах і провінціях Буенос-Айрес, Місюнес, Чако, Мендока, Формоса, Рю-Негро (Аргентина), Парана, Санта-Катаріна, Ко-Грандедо Суль, Манто-Гросо-до Суль (Бразилія). Переважна більшість представників української діаспори у південноамериканських країнах народилася тут — у Бразилії,
приклад, понад 90%. За релігійною приналежністю (а цей фактор є дуже важливим для громадського життя українців) 50 % в Аргентині — католики східного обряду, 30% — православні, кілька відсотків — євангелісти, решта — «байдужі», у Бразилії 85% — греко-католики, 4% — православні, 300 чол. — євангелісти.
Объяснение:
https://uahistory.co/book/verstuk/240.html на цьому сайті є