Ответы
Ответ:
Поема “Мойсей” була лебединою піснею Франка – поета революційної грози, що промайнула над Україною. Може, Мойсей Франко зовсім людсько хвилює нас високою трагедією своєю тому, що в ньому відчуваються переживання самого автора. Понад двадцять років визрівав задум поеми. Ще в “Мулярі” Франко визначив свою роль поета та громадянина як роль муляра, який в одній шерензі самовідданих борців прокладає народу своєму шлях у майбутнє, але сам у те майбутнє увійти не зможе. "А щастя всіх прийде за нашими кістками", - як сказано там.
Іншими словами цю думку висловив поет у поемах “Ex nihilo”, “Смерть Каїна”, “Похорон”. Вона не перестає звучати як лейтмотив у “Зів'яле листя”, у збірниках “Мій Ізмарагд”, “У дні печалі”, “Semper tiro” та завершується у поемі “Мойсей”. Пафос поеми – у безмежній відданості народу.
Сумніви впали покаранням на Мойсеєвого голови. Це було може найстрашніше – покарання самотністю та вигнанням. Але смерть героя піднімає народ до нового походу, перетворюючи "лінивихномадів" на "людей героїв".
Поема "Мойсей" була підготовлена невпинним наростанням революції 1905 року в Росії, з якою Франко пов'язував знищення самодержавної "в'язниці народів", розквіт рідного народу у вільному колі всіх братніх народів Росії. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо хвилювали питання взаємин широкого загалу з тими політичними силами, які б очолити їх виступи.
Він вважав, що ватажок мав віддати всі сили благородній визвольній справі.
Перебуваючи в Римі в 1904 році, Франко був дуже вражений могутньою скульптурою Мойсея, створеною на початку XVI ст. Мікеланджело Буонаротті. Італійський художник образ Мойсея передав цілісність характеру народного вождя, його силу волі.
Трагедія Мойсея в тому, що люди, яким він віддав свої сили, дух, славу відвернулися в рішучу мить від нього.
Як і всі твори Франка, поему спроектовано в сучасну актору українську дійсність. У цьому з яскравою очевидністю переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного “замученого, розбитого” народу. Поет страждає від того, що століття гніту витравили у земляків кращі якості і прищепили до "прихованої злості" до чужинців, які "зрадою і розбоєм" скували їх, вимагаючи вірності.Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості та гідності поневоленого, але не підкореного великого європейського народу. Дзвінка терцина передає високу віру Франка у майбутнє народу. Щасливе майбутнє асоціюється у поета з колом “вільних народів”, де засяють і українці, де наш народ буде “господарем господарським” і у своїй садибі, і на своїй ниві.
Франко висловив у поемі найзаповітніші мрії та надії. Невипадково останніми роками свого життя поет побував над одному місті Галичини з читанням патріотичної поеми.