Ответы
Історичні межі. Китайське середньовіччя охоплює VII—XIII ст. Це «золотий період» розвитку китайської літератури, особливо поезії, що використовувала давню міфологію та філософію.
поезії, що використовувала давню міфологію та філософію.
Духовні витоки китайської культури й літератури сягають глибин міфології. У космогонічних міфах китайців стверджується думка про те, що до початку світу існував хаос, з якого виникли ян та інь (чоловіче й жіноче начала). Згідно з уявленнями давніх китайців, щоб люди могли жити у величезному світі, вони повинні знати його загальний порядок і наслідувати його в усьому. Ян та інь утілювали всі можливі у світі протилежності: світ і темряву, тепло й холод, силу і слабкість тощо. Світ уявляли осереддям боротьби протилежностей. Взаємодія ян та інь спричинила появу першоелементів: води, вогню, дерева, металу, землі. Поняття «ци» означало певну «життєву силу», «енергію» світу. Поняття «дао» — шлях або природний рух речей — загальний світовий закон. Ці й інші міфологічні поняття-образи міцно ввійшли у свідомість багатьох поколінь китайців і в давню китайську філософію.
.
Конфуціанство. У давній китайській філософії існувало кілька напрямів, серед яких найвпливовішими були конфуціанство та даосизм, що впродовж століть живили й надихали китайську культуру. Основний зміст конфуціанства полягає в проголошенні ідеалу соціальної гармонії та в пошуках засобів досягнення цього ідеалу. Конфуцій створював своє вчення як мистецтво управління державою. Це мистецтво він ототожнював із справедливістю та моральністю. Поняття «лі» (порядок, обряд, благопристойність, правила поведінки, традиція) стало основною категорією китайської моралі та центральною ідеєю конфуціанства. Гідне виконання обов’язків усіма членами суспільства веде до порядку, що характеризується доброчесністю та гуманністю, вважав Конфуцій.Одним з основних понять конфуціанства є «жень» (гуманність), складником якого є людинолюбство. Але любов до людини розуміли досить специфічно: безперечне схиляння молодших братів перед старшими, синів — перед батьками, підданих — перед правителем тощо. Шанування батьків і поважне ставлення до старших — основа соціального порядку, відповідно до засад конфуціанства.
.
Даосизм. Виник у IV—III ст. до н. е., коли з’явилися книги «Лао-цзи» і «Чжуан-цзи». У даосизмі людину та природу сприймали як єдине ціле (людина — органічна частка Всесвіту), тому пізнати природу означає пізнати й людину. Прихильники цього напряму вважали, що життям природи й людей керує не Небо як верховне божество, а життя іде своїм шляхом — дао. Поняття «дао» перекладають як «природний хід речей», як «те, що йде само собою». Дао — це космічний і моральний закон. Навіть Небо не в змозі порушити дао. Будь-яке втручання в дао або протидія йому приречені. Дао — основа буття всього сущого, тому кожна людина має співвіднести себе та своє життя з дао. У філософському трактаті «Лао-цзи» ідеться про те, що дао — таємнича сутність Усесвіту, яку неможливо пізнати розумом, можна лише осягнути внутрішнім єством. Також утверджується думка про перехід усіх речей у протилежність: вологе із часом може стати сухим, а сухе — вологим, велике — малим, а мале — великим, несправедливе — справедливим тощо. Отже, даосизм прагнув осягнути розмаїття світу в його мінливості й безмежності.
У Китаї з давніх-давен переважала так звана філософія життя, що намагалася розв’язати проблеми керівництва народом, країною, порушувала питання укріплення моралі й поліпшення виховання людей. Таким було конфуціанство — впливова філософська школа, засновником якої був Кун Фуцзі (550-479 рр. до н. е.). Він став знаним у Європі через два тисячоліття після своєї смерті як Концуціус, або Конфуцій. Його вважають «творцем» духовного образу китайців уже багато століть.