ДАЮ 50 БАЛІВ! перевірити текст на помилки.
Увечері, коли спадала пекуча спека, коли повітря ставало приємно прохолодним, коли стихав буденний гамір і вечірні сутінки помалу огортали все навколо, Іван виходив до пасіки. Останні бджілки, повертаючись з далеких полів, ховалися по вуликах звідки чувся їх глухий гул, який по мірі наближення пізнього вечора стихав. Тоді хлопець лягав між дерев’яними бджолиними будиночками, насолоджувався ледь чутним дзижчанням, вдихав цілющі аромати, які випромінювали вулики.
Бджоли завжди чекали на парубка, і коли на його серце налягала тиха печаль, і коли душа співала від безмежного щастя, і коли тіло, втомлене виснажливою роботою в кузні, прагнуло тиші та спокою.
Тут, подалі від чужих очей, відпочивала іванова душа, скидаючи денний тягар людських почуттів і емоцій, набиралася живильної сили, щоб відпочилою нести і далі у світ свою красу.
Приємна тиша та глибокий спокій заповнювали кожну клітинку іванового тіла. Думки заспокоювалися, притишували свій шалений хід, ставали все рідшими, поступово з них стікала стурбованість і заклопотаність. Тоді вони ставали легкими, прозорими і геть зовсім зникали, немов поодинокі хмарки в небі.
Ответы
Увечері, коли спадала пекуча спека, коли повітря ставало приємно прохолодним, коли стихав буденний гамір і вечірні сутінки помалу огортали все навколо, Іван виходив до пасіки. Останні бджілки, повертаючись з далеких полів, ховалися по вуликах, звідки чувся їх глухий гул, який по мірі наближення пізнього вечора стихав. Тоді хлопець лягав між дерев’яними бджолиними будиночками, насолоджувався ледь чутним дзижчанням, вдихав цілющі аромати, які випромінювали вулики.
Бджоли завжди чекали на парубка, і коли на його серце налягала тиха печаль, і коли душа співала від безмежного щастя, і коли тіло, втомлене виснажливою роботою в кузні, прагнуло тиші та спокою.
Тут, подалі від чужих очей, відпочивала Іванова душа, скидаючи денний тягар людських почуттів і емоцій, набиралася живильної сили, щоб відпочилою нести і далі у світ свою красу.
Приємна тиша та глибокий спокій заповнювали кожну клітинку іванового тіла. Думки заспокоювалися, притишували свій шалений хід, ставали все рідшими, поступово з них стікала стурбованість і заклопотаність. Тоді вони ставали легкими, прозорими і геть зовсім зникали, немов поодинокі хмарки в небі.