Ответы
Ответ:
■ Наступником Пердікки III став його десь п'ятилітній син Амінта IV при регентстві свого дядька Філіпа. На цей час Македонія — данник Дарданського царства, вже втратила контроль не лише над Фессалією, але й над свєою західною частиною. Претензії на македонський престол заявив такий собі Аргей II, що спирався на військову підтримку Афін. На півночі активізувались племена пеонів, із заходу почали дошкуляти фракійці.
Філіпу довелось поступитись афінянам містом Амфіполь, відкупитись від пеонів і фракійців, підтвердити васальну залежність іллірійцям, мир з якими вже як македонський цар після усунення від влади Амінти IV, у 359 році до н. е. він скріпив одруженням з Аудатою, онукою царя дарданів Барділи.
У час тимчасового затишшя Філіп II взявся за реорганізацію армії за зразком фіванської, найгрізнішої сили тогочасного грецького світу. Македонію він розділив на округи, кожен з яких мав надсилати певну кількість воїнів.
Ядром же македонської армії стала кавалерія. У її складі з представників нобілітету Філіп сформував елітний загін важкоозброєних гетайрів чисельністю шість сотень.
Військові приготування не залишились непоміченими, і вже наступного року Філіпу довелось завдати упереджуючого удару по іллірійцях. Безумовна перемога навесні 358 року до н. е. у долині Ерігон і загибель царя Барділи дали змогу повернути Верхню Македонію аж по Орхидське озеро.
Убезпечивши західні рубежі союзом з Епіром, скріпленим одруженням Філіпа з принцесою Олімпіадою, майбутньою матір'ю його сина Олександра, македонський цар рушив на схід. Під його владу повернуся лояльний Амфіполь. У 357 році до н. е. місто впало після короткої облоги — у македонській армії вже з'явились каменеметальні машини і тарани-черепахи. Щорічна тисяча талантів срібла з Пангейських копалень дала змогу почати карбування власної монети, щедро підкуповувати вождів прикордонних племен і залучити до війська найманців.
Через три роки, попри надісланий флот, афіняни втратили Метон, свій останній форпост у затоці Термаїкос.
Захопивши у 353 році до н. е. Абдеру, Філіп рушив у Фракію, що після розпаду Одриського царства переживала міжусобицю, і підкорив її південні землі аж до Чорного моря. Цього ж року він втрутився у Третю Священну війну між Фокідським союзом міст і Фівами за контроль над Дельфами. Зазнавши двох поразок, Філіп у третій битві, уже разом з фессалійцями розгромив фокійців і афінян.
Філіп став тагосом — довічним главою Фессалійського союзу міст.
Так і не зумівши пробитись через Фермопіли, Філіп завдав удару афінянам на півночі, де розширив свої володіння аж до Дунаю, захопив Гелеспонт і підступи до Візантії, після чого один за одним підкорив усі поліси у Халкідиці.
Примушені до миру Афіни у 346 році до н. е. визнали усі македонські завоювання.
Натомість він рушив проти іллірійців в Ардію й дійшов узбережжя Адріатики, у 342 році до н. е. розгромив скіфів в усті Істра. На зворотньому шляху підкорив фракійську фортецю Емполія, яку перейменував на свою честь у Філіпполіс.
Вкотре не зумівши взяти Перінт і Візантій, Філіп взявся перехоплювати афінські транспорти з зерном у Гелеспонті. Афіни прийняли виклик. Їх підтримали Фіви. Але 2 серпня 338 року до н. е. біля Хероної їх союзне військо зазнало нищівної поразки. Це знаменувало встановлення македонської гегемонії у Греції. Легітимність свого нового положення як військового лідера регіону він закріпив утворенням на початку 337 року до н. е. Еллінського союзу який на синедріоні представників грецьких полісів проголосив у Греції "вічний мир" і створив спільну армію.
Як стратег-автократ практично усього півдня Балкан, Філіп розпочав підготовку до нового етапу завоювань, на цей раз грецьких міст-держав Малої Азії, васалів перської держави Ахеменідів. У Малу Азію рушила 10-тисячна армія на чолі з трьома кращими полководцями македонян. Філіп з основним військом мав приєднатись згодом. Але не судилось — у жовтні 336 року до н. е. в Егі під час урочистостей з нагоди одруження його доньки Клеопатри македонський цар був убитий своїм тілоохоронцем.
■ Філіп ІІ обіцянками та інтригами схилив на свою сторону знать і духівництво.Позиції абсолютизму в Іспанії були за Філіпа ІІ зміцнені. Міста частково зберігали самоуправління, але всі міські посади займали дворяни. Депутатами міст у кортесах теж були ідальго. Кортеси лише затверджували субсидії королю: ідальго охоче давали згоду на податки, яких самі не платили. Склався королівський бюрократичний апарат, в якому основну роль грали ідальго. Повної централізації не було досягнуто. Колишні самостійні держави, перетворені у провінції, зберігали автономію. Гранди, позбавлені політичної влади, зберігали економічну могутність, титули, посади. Частина аристократії стала придворною. При дворі Філіпа ІІ був складений етикет – взірець для Європи. Великим впливом користувалась церква. Опора абсолютизму – ідальго. Але вони не займались господарською діяльністю, шукали простих шляхів збагачення – відправлялись в Америку, воювали. Не склався союз монарха з містами.