Ответы
Ответ:
1. ...а коли літом, то вийде у садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: "Бісові груші, — пробубонить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот". І щоб дриґонуть ногою та штовхнути об цівку! То і посипались би, так, кажу ж, йому важко і поворухнутись.
2. Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить:
— Меду та й меду!
У старих на ту пору не було меду. Що тут на світі робити?... Устала мати, накинула на себе свитину, не схотіла будить наймичку і сама метнулась по селу шукати того меду. А на той час піднялась фуга, що не то що уночі, а вдень не побачила б світу Божого. Бігала, сердешна, од хати до хати ... Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла.
3. — Ходім, мамо, додому, — хлипа, — їсти хочу!
То мати і веде його додому, не діждавшись кінця служби і благословення.
4. Було, прийдуть до Павлуся парубки та й намовляють його, щоб ішов з ними на вечорниці.
— Не піду! — пробубонить та й очі заплющить. ...
— Далеко! Якби вечорниці збиралися біля моєї хати, то може б, і пішов.
Объяснение: