Ответы
Ответ:
Объяснение:
Великими князями називали носіїв верховної влади на східноєвропейських землях, зосереджених під управлінням династії Рюриковичів. В договорах із Візантією Олег, Ігор і Святослав носять цей титул.
В ХІ-ХІІІ ст. ранг великого князя, як правило, належав київським князям, з тим, що в досягненні його конкурували принципи старшинства в роді Рюриковичів та належність до місцевої династії Мономаховичів. Влада київського великого князя, поза межами самої Київської землі, мала здебільшого обмежений характер, відбиваючи тим самим загальний характер ранньофеодального суспільного комплексу Київської Руси. До реальних прав великого князя належали скликання княжих з'їздів, верховне командування під час військових походів, вплив на призначення єпископів тощо. Влада київського великого князя мала тенденцію до поступового звуження його привілеїв, що відповідало політичному ослабленню Київської землі. У XIII ст. титул великий князь вже не завжди пов'язувався з київським княжим столом, а в 2-й половині XIII ст. київські князі його зовсім втрачають. Титул великий князь переходить до галицько-волинських і суздальсько-володимирських північних князів, як претендентів на очолювання комплексу східнослов'янських земель, що тоді вже виразно розкладався на відрубні поміж собою частини.
З XIV—XV ст. цим титулом користувалися володарі Великого князівства Литовського та Великі князі Руські. Після Люблінської унії 1569 титул великий князь увійшов до польського королівського титулу.