Ответы
Ответ:
Чи замислювалися ви над тим, що таке совість? Чи потрібна вона нам сьогодні? В. Короленко вважав, що совість — це головна умова життя особистості, внутрішній стрижень, завдяки якому ми творимо добро, виявляємо милосердя, боремося зі злом. Учинити по совісті — означає діяти по-людськи, морально, справедливо. Ім’я самого В. Короленка стало втіленням совісті. Він викликав велику повагу в багатьох людей, бо завжди боровся за правду, свободу та щастя людини.
Володимир Короленко народився 15 липня 1853 р. в м. Житомирі в сім’ї судді, який походив із старовинного роду українських козаків. 1866 р. батька В. Короленка перевели на роботу до м. Рівного, де він помер через два роки. Сім’я опинилася в злиденному становищі. Дітей (Володимира, його двох братів і сестру) виховувала мати Евеліна Йосипівна, полька за походженням. Хлопець навчався в польському пансіоні, потім — у Житомирській та Рівненській гімназіях. Дитинство та юність він провів серед прекрасної української природи й народної культури, які залишили в нього незабутні враження та відображені в його творах.
Завершивши гімназійний курс із срібною медаллю, хлопець поїхав до Санкт-Петербурга, а потім до Москви, де намагався здобути вищу освіту.
Володимир Короленко — захисник української мови
У 1903 р. в м. Полтаві відбулося відкриття пам’ятника І. Котляревському. Тоді В. Короленко гнівно засудив політику царського уряду, який заборонив виголошувати промови українською мовою. Він підтримав українських митців, які з’їхалися до Полтави, щодо утвердження національної культури.
Починаючи із середини 1880-х років у Росії, а потім і за кордоном були надруковані твори В. Короленка про життя знедолених і стражденних. Своїм палким словом він боровся за справедливість для всіх людей, уселяв у них віру й надію на краще майбутнє. «Людина створена для щастя, як птах для польоту», — стверджував митець в оповіданні «Парадокс».
Чимало творів письменника присвячено дітям, серед них — повість «У поганому товаристві» (1885), яка була видана під заголовком «Діти підземелля». Багато його творів присвячено українській землі: «Ліс шумить» (1886), «Без язика» (1895), «У козаків» (1901), «Наші на Дунаї» (1909) тощо.
Наприкінці XIX ст. В. Короленко посів чільне місце в літературі. 1900 р. Російська академія наук обрала його почесним членом.
У роки революції і громадянської війни 1917-1920-х років письменник сміливо захищав від насильства людей різних віросповідань, національностей, ідейних переконань. Вони йшли до нього зі своїми болями й бідами, знаючи, що він обов’язково допоможе. У 1921 р., коли В. Короленко помер, на вулицях Полтави ще лунали постріли, але тисячі життів і доль він зумів урятувати. Його слово й тепер нагадує нам про любов, милосердя та совість, без яких неможливе людське існування.