Ответы
Наприкінці XVIII століття Франція була однією з найбагатших країн Європи, поступаючись у розвитку тільки Королівству Великої Британії та Голландській республіці. Водночас у країні, яка була абсолютною монархією не було жодного громадського контролю над бюджетом, що протягом багатьох століть був дефіцитним. Король Людовик XVI щедро витрачав гроші, включно з військовими видатками на ведення семирічної війни та підтримку колоній в Американській революції, й державний борг досяг величезних розмірів. Половина бюджету йшла на виплату відсотків по заборгованості. Збільшення податків лягало тягарем на плечі третього стану, оскільки перші два були звільнені від оподаткування. Ситуацію ускладнили неврожаї в 1780-х роках та пауперизація населення.
Шукаючи виходу зі скрутного становища, 1789 року король вирішив скликати Генеральні штати — французький парламент, який не скликали з 1614 року. Скликання Генеральних штатів мало на меті встановлення нової системи податків, які включали б податки на землю, і які повинні мали б платити також перші два стани. Звісно, дворянство й духівництво зустріло таку ідею спротивом. Розгорнулася боротьба за представництво й систему голосування в Генеральних штатах.
Причини і передумови посилення королівської влади й об'єднання країни. Наприкінці X ст. у Франції відбулася зміна династії. Засновником нової династії став один із нащадків графа паризького Еда — Гуго Капет. Так у Франції розпочалося правління нової династії Капетингів (987—1328 рр.).
У ці часи Франція переживала період феодальної роздробленості. Перші Капетин-ги майже не мали влади і були лише «першими серед рівних».
Представники нової династії не бажали визнавати таке становище, і в першій половині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різних верств населення Франції.
Період правління Капетингів припав на часи, коли Франція, як і вся Європа, переживала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зростали міста. Проте розвиток стримували міжусобні війни і свавілля феодалів. Тому селяни, ремісники й купці були зацікавлені в сильній королівській владі, яка б об’єднала країну. Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі проти феодалів. Міста, у свою чергу, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.
Із розвитком господарства відносини між феодалами і селянами швидко змінювалися. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни тікали до міст, інші — звільняли селян від залежності й вимагали лише регулярної сплати грошей. Для того щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і середнім феодалам була потрібна сильна центральна влада, тому вони почали підтримувати короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справедливості в короля.
Церква, що засуджувала безглузді міжусобні війни, під час яких гинули тисячі людей, також стала на бік короля. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.
В2 Початок боротьби за об'єднання Франції. Початок XII ст. став часом зміцнення королівської влади. Король Людовік VI Товстий (1108—1137) навів лад у королівському домені. Замки бунтівних баронів були зруйновані або в них розмістилися королівські гарнізони.
Боротьба Людовіка VI за об’єднання країни поступово почала давати результати. Свідченням цього стали такі події. У 1124 р. король
Домен — спадкове земельне володіння короля в країнах Середньовічної Європи.
Англії Генріх І разом із німецьким імператором Генріхом V розпочали війну проти короля Франції. Проте, незважаючи на об’єднані війська двох могутніх держав, Франція здобула перемогу завдяки васалам Північної Франції, які вперше за історію країни об’єднали сили навколо свого короля.
Наприкінці життя Людовік VI зумів досягти значного зміцнення королівської влади, оженивши свого сина Людовіка VII (1137—1180) з Елеонорою Аквітанською. Після смерті батька Елеонора стала єдиною спадкоємицею Аквітанії — величезного герцогства на півдні країни. Однак Людовік VII мав необережність розлучитися з Елеонорою, і вона вийшла заміж за Генріха ІІ Плантагенета, приєднавши свої спадкоємні землі до його володінь. У 1154 р. Генріх ІІ став королем Англії.
Небезпечним суперником у боротьбі Капетингів за об’єднання Франції стали англійські Плантагенети. На середину XII ст. під їхньою владою перебувала майже половина Франції. Володіння План-тагенетів, які вважалися васалами французького короля, у декілька разів перевищували домен останнього. Французьким королям довелося розпочати тривалу і виснажливу боротьбу проти Плантагенетів за об’єднання Франції.
Значних успіхів у цій боротьбі досяг другий видатний представник династії Капетингів, син Людовіка VII король Філіпп ІІ Август (1180—1223). Він звинувачував короля Англії Генріха ІІ в порушенні васальних зобов’язань (адже Плантагенети були його васалами).