Ответы
Ответ:
Объяснение:
У гнізді пташки було два маленьких яєчка. Одного разу звідти почувся стукіт. Спочатку його почула лише мама-пташка, а потім і пташки із інших гнізд. Вони теж почали прислухатися.І раптом яєчка розкололися, і звідти висунулися дві малесенькі кумедні голівки з великими ротами.
«Цві!» – цвікнуло перше пташеня.
«Рінь!» – закінчило друге.
«Цві-рінь!» – сказали вони разом.
«Цві-та-рінь! Цвітарінь!» – заспівали і засміялися всі пташки в лісі, радіючи, що в їхньої товаришки вилупилися пташенята. Їх назвали Цві та Рінь.Коли пташеняти підросли, то цілий день літали над лісом. Їм було цікаво літати високо. Звідти все здавалося маленьким і ласкавим, а коли спускалися вниз – все було велике: і дерева, і кущі, і звірі. Щоб не загубити одна одну, вони весь час переспівувалися:
«Цві! Цві! Цві!» – кликала Рінь з річки.
«Рінь! Рінь! Рінь!» – відповідала Цві з ліщини.
Вечорами мама-пташка кликала пташенят додому: «Цві та Рінь! Цві та Рінь! Цвітарінь!» До її поклику приєднувалися голоси інших пташок. Галас піднімався на весь ліс. Цві та Рінь прилітали до свого гнізда, і тут починалися такі співи, що кожному листочку в лісі хотілося посміхатися, а то просто пташки розповідали матері сьогоднішні новини.
Одного прохолодного ранку в лісі почулася пісня чечіточки:
Чіт-чіт-перечіт!
Чи почули мій привіт?
Вона прилетіла зимувати в ліс, де жили Цві та Рінь, з північного краю. Там уже випав сніг і стало зовсім холодно. Чечітка здивувалась, що літні пташки ще не відлетіли в теплі краї. Ті почали перецвірінькуватися, обговорюючи новину. Зненацька згори каменем впав шуліка і вхопив в пазури маленьку пташку. Аж тут пролунав постріл мисливця і враз не стало видно ні шуліки, ні пташки…
Уночі всі літні пташки зібралися летіти у вирій.
Рінь та мати-пташка кликали Цві, але звичної відповіді не чули. Рінь плакала, здогадавшись, що саме її сестричку потяг шуліка.
Пташки заспівали прощальних пісень, зібралися в зграю і полетіли в теплі краї. Замрячив дрібний дощик, і здавалося, весь ліс плаче за пташками, бо з усіх гілочок, листків, хвоїнок стікали дрібні краплини. А потім випав перший сніг і почалася зима.
Там, де опинилася Цві, було темно, тихо, тепло і чулося чиєсь хропіння. Цві розправила свої крильця і тихенько сказала: «Цвірі-цвірі-цвір-цвірінь!». Враз поблизу почулися рикаючі голоси: «Мамо! Мамо! Прокидайся, вже, напевне, весна – вже пташки співають!»
Волохата лапа одгорнула листя, у темряву ринуло світло, війнуло холодом, і Цві побачила, що вона сидить біля вуха великої ведмедихи, а поруч неї лежать двоє ведмежаток.
Ведмедиха глянула – у лісі гуляє хуртовина, і розсердилась, що її розбудили. Вона пригрозила, що вижене малих на мороз. Хай впевняться, що зима не закінчилася. Ведмежата виправдовувалися – вони ж чули, як заспівала пташка.
Цві злякалася, що всіх виженуть через неї на холод, і сказала, що то вона подала голос, не знає, як опинилась у барлозі, і зараз полетить у вирій. На це ведмедиха вже лагідно відповіла: «Надворі зима, ти замерзнеш через хвилину. Лягай і спи вже тут за моїм вухом. Можеш поклювати наших грушок». Цві насмілилась і сказала: «Спати я вже зовсім не хочу, хочу поспівати». І заспівала:
Цві-цвірінь,
Весна, прилинь,
І з нею Рінь!
У барлозі стало весело-весело. А заєць, що чув це, розніс по всьому лісі новину: у ведмежому барлозі живе Цві, яку восени схопив шуліка. Всі дивувалися, як вона там опинилася. А знав про те тільки старий дуб. Він бачив, як підстрелений шуліка випустив з пазурів пташку і вона впала непритомна на листя під деревом. Коли ведмедиха, готуючись до зими, згрібала у барліг листя, загребла з ним і Цві. Там вона зігрілася, крильцята у неї загоїлись, вона й прокинулась.
Веселі пісні Цві радували весь лісовий народ. Пташки, які там зимували, кликали до себе, але ведмедиха не пускала, розуміючи, що літній пташці ще зарано залишати теплий барліг.
Та ось сонце стало тепліше пригрівати, і з’явився перший весняний струмочок. Тікаючи від снігу, він побіг швидко-швидко. І там, де він протікав, з землі витикалися зелені гострячки рослинок – перших весняних квітів.
Мушки почали вилазити з-під кори дерев. Першою серед них прокинулася верба з тонкими гілочками. Вони потягнулися до сонця, і на них з’явилися бруньки, схожі на білих зайчиків. Вилізли ведмежата з барлога, почали бавитися, борюкатись.
Вилетіла і Цві, сіла на вершечку дуба, дивиться, а по блакитному небу наче розсипано чорні намистинки, що все збільшуються. То зграя пташок летіла до рідного лісу. А невеличка пташка, дуже схожа на Цві, радісно його вітала: «Цві! Цві! Цві!» «Рінь! Рінь! Рінь!» – дзвінко відгукнулась Цві.
Рінь дуже зраділа, що її сестричка жива і весела. «Цві-та-Рінь! Цві-та-Рінь!» – зацвірінчали, загомоніли всі пташки. І це вже була справжня весна