Ответы
“Станційний доглядач” описані життя й смерть чиновника чотирнадцятого класу Самсона Вирина. Життя в станційного доглядача нелегка: його всі лають за всі , кожний зриває на ньому роздратування, а він повинен все це терпіти, тому що через свого маленького чина й боязкий характер не може відповісти гідно ні важливим проїжджаючим особам, ні жвавим ямщикам. У його житті є одна відрада – дочка Дуня, незвичайна дівчина.
Тому так зрозуміло Горе батька, коли він втрачає дочку.
Це Горе Пушкін описує дуже співчутливо. Правда, крім історії страждань Самсона Вирина, Пушкіна цікавить, як у всіх повістях Белкина, парадоксальність життєвої ситуації У Петербурзі
Вирин побачили; його побоювання не виправдалися. Адже він чекав, що гусар Мінський побавиться з Дуней і кине неї.
Але Мінський повівся зненацька, з погляду станційного доглядача: найняв для Дуни квартиру із прислугою, нарядив неї, він по-справжньому любить її, а вона – його. Все це Вирин бачив своїми власними очами, коли прийшов на квартиру дочки , але не повірив своїм очам.
Доглядач повернувся до себе на станцію й умер від горя, тому що продовжував думати, що його дочка пропала, що вона нещасна. Картинки про блудного сина на стіні станційного будиночка допомагають прояснити ідею повести – зображення нещасної частки Самсона Вирина, боязкої й необразливого “маленької людини”, ображеного дворянином Мінським і забутого єдиної, гаряче улюбленою дочкою У соціально-філософській поемі Пушкіна “Мідний вершник” головним героєм є бідний петербурзький чиновник Євгеній. Життя цього “маленької людини” ламається через нещасний випадок: його наречена гине під час повені й вражений герой божеволіє.
Однак Євгеній, хоча й має власну біографію й деякі індивідуальні риси, виступає в поемі як тип “маленької людини”, протипоставлений абсолютної державної влади, що втілює Мідний вершник.
Поет, розповідаючи історію Євгенія, ставить і вирішує філософські питання про взаємини окремої особистості й влади, про закономірність і доцільність бунту проти влади, про справедливість світового порядку Повість Гоголя “Шинель” у ряді добутків про “маленьку людину” займає зовсім особливе місце. “Маленька людина” у Гоголя зображена як самокоштовна особистість, описуються тільки його життя і його проблеми. Цим “Шинель” відрізняється від “Станційного доглядача” і “Мідного вершника”, де життя “маленької людини” ілюструє відповідно цікавий життєвий анекдот або філософську ідею автора.
З одного боку, “Шинель” – соціальна повість. Гоголь зображує звичайне, пересічне життя дрібного чиновника, у якій не відбувається нічого значного, і автор описує це “нічого” – разюче незначні прихильності, бажання й радості. Башмачкину було цікаво, який документ він буде переписувати завтра; у нього були улюблені й нелюбимі букви; він зображений як “вічний титулярний радник”, у якому суспільство не розвило, а, навпаки, задавило всі мрії, бажання, особисту ініціативу.
Коли черговий начальник запропонував Акакию Акакиевичу скласти довідку, а не просто переписати її, герой не зміг цього зробитися Башмачкин перетворився в живу машину по переписуванню паперів: його недорікуватість підтверджує подібне порівняння.
Як бідне життя Башмачкина подіями й інтересами, якщо пошиття шинелі стає для нього значимою епохою! Ця важлива турбота розворушила Акакия Акакиевича: “З тих пор начебто саме існування його зробилося якось повніше, начебто він був не один, а якась приємна подруга життя погодилася з ним проходити разом життєву дорогу”. З іншого боку, повість “Шинель” схожа на житіє, застосоване, звичайно, до нових історичних обставин і новому погляду на людину
Гоголь в “Шинелі” з’єднав і розвив відразу два підходи до теми “маленької людини”, представлених у більше ранніх творах Пушкіна.
Объяснение: