Диктант
Розставання
На самій вершині Беєвої гори Тимко та Орися зупинилися і якось (не)
змовляючись повернулися обличч.. .м до села що лежало біля їхніх ніг покрите
(світло) сизим серпанком. Довго дивилися (в) низ (не) проронивши (не, ні) слова,
— там пройшло їхнє дитинство там жили їхні батьки і діди там родилася їхня
любов там спіткала їх р.. .злука а тут на вершині гори під ясним небом на
зелених роздол...ях пахучого степ... біля рідного порог... — хто ж знає і хто
передбачить, — може із цією р...злукою вмирає і їхня любов?
— Тимку я тебе любит...му з усіх доріг виглядатиму, — тихо проговорила
Орися ніжно беручи його за смуглу таку дорогу і милу їй руку на долоні якої як
заклепки на плугові виблискували мозолі. — Буду день і ніч долю просити щоб ти
живим зостався. А не дай Бог чого — і моє життя пропаще. Більш у світі я вже
нікого не полюблю.
Він у знак вдячності обняв її за плечі і поцілував між брови але дивне і
якесь (не) сподіване почут...я оволоділо ним — почут...я якого він ніколи в собі
не підозрював і навіть не міг пр...пустити що воно могло народитися в його
душ... Він відчував що від оцієї хвилі на оцьому самому місці вона вже
зробилася для нього чужою що вони зараз розлучат...ся і вона буде жити
якимось своїм (не) відомим для нього жит...ям а він буде жити своїм і що на
відстані навряд (чи) зможуть вони перемовлятися серцями так як би при тій
умові коли б вони були разом.
І хто знає чи зрозуміють вони один одного відділ...ні безмежними
просторами долі чи залишит...ся між ними той пал що живив їхні почут...я одне
до одного чи затухне загасне замре витравит.. .ся часом війною горем і нещастям
Зробити все правильно
100балів!
Ответы
Ответ:
На самій вершині Беєвої гори Тимко та Орися зупинилися і якось не
змовляючись повернулися обличчям до села що лежало біля їхніх ніг покрите
світлом сизим серпанком. Довго дивилися вниз не проронивши ні слова,
— там пройшло їхнє дитинство там жили їхні батьки і діди там родилася їхня
любов там спіткала їх розлука а тут на вершині гори під ясним небом на
зелених роздоллях пахучого степу біля рідного порог... — хто ж знає і хто
передбачить, — може із цією розлукою вмирає і їхня любов?
— Тимку я тебе любитиму з усіх доріг виглядатиму, — тихо проговорила
Орися ніжно беручи його за смуглу таку дорогу і милу їй руку на долоні якої як
заклепки на плугові виблискували мозолі. — Буду день і ніч долю просити щоб ти
живим зостався. А не дай Бог чого — і моє життя пропаще. Більш у світі я вже
нікого не полюблю.
Він у знак вдячності обняв її за плечі і поцілував між брови але дивне і
якесь не сподіване почуття оволоділо ним — почуття якого він ніколи в собі
не підозрював і навіть не міг пропустити що воно могло народитися в його
душі Він відчував що від оцієї хвилі на оцьому самому місці вона вже
зробилася для нього чужою що вони зараз розлучаться і вона буде жити
якимось своїм не відомим для нього життям а він буде жити своїм і що на
відстані навряд чи зможуть вони перемовлятися серцями так як би при тій
умові коли б вони були разом.
І хто знає чи зрозуміють вони один одного віддільні безмежними
просторами долі чи залишиться між ними той пал що живив їхні почуття одне
до одного чи затухне загасне замре витравиться часом війною горем і нещастям