Question

Визначити та проаналізувати основні напрямки зовнішньої політики Польщі в XVI-XVII ст.​

Answer 1

1. Соціально-економічний розвиток Речі Посполитої. На початок XVI ст.Польща була великою державою, до складу якої входили різні землі. Населення складало 9 млн. тобто було більшим за населення Англії чи Нідерландів. Але Польща залишалась сільськогосподарською країною. Революція цін привела до того, що Польща почала годувати всю Європу. У порти Балтійського моря через Польщу везли пшеницю, ячмінь, овес, льон, худобу та багато іншого. У Польщу ввозили тканини, вироби з металів.У кінці XV ст. польські міста швидко розвивались. У Варшаві було 20 тис., у Гданську - 40 тис. населення. Останнє було одним з найбільших міст Європи, мало самоуправління, а прибутки не менші ніж прибутки польської казни.Але на відміну від Західної Європи у Польщі зростання попиту на сільськогосподарську продукцію призвело не до звільнення селян, а до їх закріпачення. Виникають фільварки, у яких основною формою повинності була панщина. Видаються закони, що прикріплюють селян до землі.
Шляхта і магнати добились від короля звільнення від податків товарів, які вони вивозили. Це привело до розорення купців та міст. На відміну від джентрі, шляхта отримані кошти вкладала не у виробництво, а у предмети розкоші. Так що пожвавлення торгівлі ніяк не відбилось на економічному розвитку Польщі.

2. Політичний устрій. Після смерті останнього з династії Ягеллонів - Сигізмунда II Августа шляхта добилась обрання королем Генріха Валуа (1573) і прийняття Генріхових статей. У них була закріплена вільна елекція тобто обрання короля усією шляхтою. 3а 15 років у Польщі змінилось три королі: Генріх Валуа, Стефан Баторій, Сигізмунд Ваза. Королівська влада повністю залежала від волі магнатів. Без дозволу сенату (верхня палата сейму) король не мав права оголошувати війну, мир, збирати посполите рушення (феодальне ополчення). На засіданнях сейму діяло правило одноголосності. Будь-який шляхтич міг відхилити рішення крикнувши "Не позволям". Тобто, наклавши "вето" (з лат. – “забороняю”).
Ідеї Реформації у Польщу проникли разом з гуситами. Пізніше тут діяв кальвініст Ян Лаский. На засіданні сейму він запропоновував зміцнити королівську владу, зробити сейм справжнім парламентом - ліквідувати залежність депутатів від місцевих сеймиків. Але ці пропозиції не були прийняті шляхтою.

3.Зовнішня політика. Річ Посполита в результаті Лівонської війни захопила частину Лівонії. На початку XVII ст. скориставшись скрутним становищем Московської держави, Польща здійснила інтервенцію і відібрала у Москви Смоленськ та Чернігово-Сіверську землю. Для війн були потрібні війська. В Речі Посполитій шляхта складала 8-10 % населення (седньоєвропейський показник - 1-3 %). Подібна ситуація була і в Іспанії. Польща ж обирає свій напрямок конкісти – починає експансію на Схід. Ця політика привела до зіткнення з Туреччиною. Велика Порта також хотіла захопити території у Східній Європі. У XVII ст. відбулось три польсько-турецьких війни: 1620 - 1621 (Хотинська війна), 1672 - 1676 (перехід Поділля під владу Туреччини, правління Дорошенка), 1683 - 1699 (розгром турок під Віднем, повернення Поділля та Правобережної України). У 1648 р. вибухнула Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького. Пошуки союзника привели Б. Хмельницького до угоди з московським царем. З цього моменту боротьба поляків з українським народом у межах Речі Посполитої перетворилася на зовнішню війну з Московською державою.

Скориставшись скрутними для Речі Посполитої обставинами, Швеція обрушила на неї справжню навалу. її недаремно назвали «шведським потопом»: майже всі польські землі опинилися в руках загарбників. Проти ворога піднявся народ. У запеклій боротьбі він очистив свою країну від шведських окупантів. Але спокій виявився недовгим. Знову почалася затяжна війна з Росією, яка продовжувалася до 1667 р., коли було укладено договір про Андрусівське перемир'я. За його умовами Річ Посполита повернула царю Смоленськ і Сіверські землі. Україну було поділено по Дніпру на дві частини: Лівобережжя залишилось у складі Росії, а Правобережжя, окрім Києва, знову перейшло під владу Речі Посполитої. В історії Речі Посполитої почалась епоха потрясінь і занепаду, яка тривала до середини XVIII ст.