Ответы
Ответ:
Моя улюблена книжка-це мауглі. Читаючи сторінку за сторінкою, я навіть не помітила, як сама опинилася серед величезних хащів Джунглів. Там ліани звисали з пальм, повітря таке вологе, що квіти орхідеї випускали коріння і ним збирали воду просто з туману, що вранці огортає джунглі…
Пригнувшись, наді мною пролетів хлопчик Мауглі, немов те маленьке мавпенятко, яке намагалася наздогнати чорна, як смола, пантера. Вони поспішали на полювання, адже їхня здобич от-от втече.
Та ось наступної миті я почула важкі кроки, які до мене наближалися, – це був величезний ведмідь. Та, незважаючи на розміри, він виявився дуже добрим та розумним. Балу, так його звали, розповів мені, що мед і горіхи – така ж смачна їжа, як і сире м’ясо.
Чим більше я мандрувала лісом, тим більше дивувалась його красі.
Бачила, як у молодих вовків настовбурчувалася шерсть, і вони починали гарчати, зустріла мудрого слона Хатхі, поради якого допомагають у складних ситуаціях, спостерігала за маленькими мавпенятами, які кидають на звірів горіхи та гілки, аби якось розважитись.
Якоїсь миті я опинилась в обіймах мами-Вовка, яка ніжно мене тримала, немов своє маленьке дитинча, а батько-Вовк навчав своєї справи і пояснював мені значення і суть кожної речі в Джунглях.
Та раптом мою душу охопив страх: до мене наближався тигр Шер-Хан. Зустрівшись із ним поглядом, на якусь мить я закам’яніла від страху. Від подиху хижака тремтіли навіть дерева. Я дуже хвилювалась за Мауглі: чи зможе він подолати такого грізного ворога?
Та ось переді мною величезна скеля Ради – місце зборів зграї. Ви навіть не уявляєте, як тривожно, захоплююче відчувати себе її частинкою саме в ту мить, коли вирішується доля головного героя.
Тиха, темна ніч. Десь посапує маленьке вовченятко. Лише дорослі звірі, тремтячи, чекають, що буде далі, адже вдалечині миготить Червона Квітка. Це Мауглі тримає в руках те, що змінить історію Джунглів назавжди, те, що дасть зрозуміти всім, що людина і тварина можуть разом жити в мирі.
Десь із глибини ночі я відчула, що хтось мене кличе. Жаль, лише в цю мить я зрозуміла, що поринула у незабутній світ книги. Бажаючи заховатися від нудьги за читанням, я пережила неймовірні години пригод у темному лісі Джунглів.
Прочитавши книгу на одному подихові, я зрозуміла, що, незважаючи на Закон Джунглів, який забороняв полювати на Людину, оскільки вона найслабша і найменш захищена істота, нам не можна забувати про те, що в реальному житті Людина відповідає за цей світ та за беззахисних тварин, які живуть поруч.