Ответы
Відповідь:
Оксенова подорож
Оксен сів на візок, розібрав віжки та прикрикнув на кобилу, яка дрімала, опустивши голову. Оксену раптом спало на думку поїхати в "Зорю". Він згадав кремезну постать голови - Самійла Чередниченка, його веселе та добродуш-не обличчя. Оксен вирішив, що якщо голова не допоможе йому, то ніхто не допоможе.
Оксен круто завернув праворуч, не дохавши до ташанського мосту, і поїхав дорогою, що йшла поміж піщаними горбами. Дорога спускалася у яругу - великий та глибокий яр. Яруга поросла густими кущами і дикими грушами.
Там було сиро й задушливо; з-під торішнього листя вже проростала молода блідо-зелена трава, а по ровах, де ще недавно лежали сніги, стояла вода, густа і чорна, неначе дьоготь. У вільшанику над болотом стрекотали сороки. Посмітюхи - маленькі пташки, схожі на горобців - клювали на дорозі кінські кізяки. Вони злітали перед мордою коня і знову опускалися на дорогу.
Сонце пригрівало, і понад лугом стлалося марево. Пахло болотом. Навколо все було зелене, урочисте, свіже й пахуче. На старих вільхах ніжно тремтіли минулорічні чорні сережки. Здавалося, прислухайся - і почуєш тихий хрустальний дзвін. Небо над яругою було таке чисте гучне, що коли кобила заіржала, то її іржання покотилося по ярузі, розбившись на десять відгомонів. "Що, перезимувала? — засміявся Оксен.— Тепер жити буде краще. Он трава яка густа та соковита росте."
Оксен повернувся в Троянівку увечері, коли західне сонце пускало понад лугами рожевий туман, річка зробилася тихою та, гладенькою, а в Ташані гусі вже збиралися виходити з води і розходитися по домівках. У річці відбивалося рожеве небо, верби, білі гусі з витягнутими шиями, зелені осоки, кущувата куга та громаддя Беєвої гори. На артільному дворі Оксена зустрів Григір.