Ответы
Відповідь:
Найкращого уривку у творі немає )))) Я думаю, що є епізоди, які подобаються найбільше або більше запам"яталися. У кожного з нас вони різні. Більш того, у мене, наприклад, таких епізодів кілька. Мені подобається епізод, коли Софійка дізналася про чарівні властивості своєї шафи. Мабуть тому, що я їй позаздрила - дуже хочеться побувати у такій шафі і собі. Ще кілька епізодів: коли Юзя, яка втекла з дому з авантюристом Михайлом Міщенком, побачила його чудовий "двоповерховий будиночок"; коли кобилу Мальву на очах у ошелешених бійців вдалося осідлати лише маленькій дівчинці; коли Софійці вдалося врятувати Катерину з нареченим.
Пояснення:
Уривок. Конячина пішла галопом, потім швидше, швидше, швидше!.. Р-р-раз! Мальва різко спинила-ся й нагнула голову – хвалькуватий опецько перелетів через неї, гепнувшись просто в калюжу!
– У-у-у, Тягло – дурак! Мальва – маладєц! – зареготали в натовпі.
Ніна, забувши про все, кинулася до своєї пестунки. Та і собі радо простягла до неї породисту морду. Потім спокійно дозволила осідлати себе й велично понесла десятирічну хазяйку понад заздрісними людцями, які згори видавалися такими дрібними!..
Уривок. – Мішелю?.. – обізвалась панна Юзя так, ніби збиралася помирати.
– Прошу, кохана?
– Мішелю, оце і є… оце і є ваш маєток?..
– Так, моя люба!
– А ще ви казали… ніби є другий поверх?..
– О так, Юзю! – Юнак указав на горище. – Там у нас живуть і несуться кури!..
Панна хотіла запитати ще щось, але… зомліла.
Уривок.
Софійка напружено стежила за настінним годинником. Коли повернулись чоловіки, Софійка почала діяти.
– Спасибі вам, добрі люди! За щедрість хочемо віддячити, відкривши вам одну таємницю. Ми знаєм того старця, котрий порадив колись приготувати обід за здоров'я вашої Катерини. І принесли від нього ще одну пораду, – вказала на сінешню ляду, яка прикривала вхід до підвалу. – Пророкував, що сьогодні може статись біда, і радив пересидіти лиху годину в цій ямі.
Сяйнула блискавка, і прокотило громом, ніби підтверджуючи Софійчині слова. Тож умовля-ти господарів не довелось: обережно й неспішно полізли до ями. Сиділи тихо й нашорошено, притиснувшись одне до одного. (Софійка не біля Сашка – біля Катрусі!)
Як шаленіла гроза!!! Ще страшніша, ніж минулого разу – це Софійка точно знає. Навколо гахкало й світилось, шуміло й лилось. А останній розряд був таким гучним і сліпучим, що й за десять хвилин, оглушені, ледве почули бамкання годинника.
Згодом до вух донісся заспокійливий шум дощу. Ніби нічого й не було!