Ответы
Ответ:
Генрі Вордсворт Лонгфелло. Люлька згоди (3 «Пісні про Гайавату»)
Объяснение:
Люлька згоди (З «Пісні про Гайавату»)
На верхів'ї Скель Червоних, Скель Великого Нагір'я,
Там стояв Життя Владика, Гітчі-Маніто могутній,
І з верхів'я Скель Червоних Він до себе звав народи.
Звідусіль людей скликав він.
Від червоного бескета Одломив рукою камінь І зліпив
Із нього люльку, І оздобив візерунком.
А над річкою він вирвав Очеретяну стеблину
І цибух зробив для люльки.
І червоною корою Із лози набив він люльку,
І дихнув на ліс зелений. І від подиху
Загойдались раптом віти І, зустрівшись, зайнялися,
І на горах, на високих, Запалив їм Люльку
Згоди Гітчі-Маніто могутній На ознаку, що на раду
Всі народи він скликає.
З лісової Тоскалузи, Від Скелястих Гір далеких.
Від озер Країни Снігу — Звідусіль усі народи
Дим угледіли на небі.
Дим, що йшов Із Люльки Згоди.
По річках, лугах збігались І збиралися народи:
Йшли Чоктоси і Команчі,
Йшли Гурони і Мендени, Делавери і Могоки, Йшли Шошони і Омоги,
Пони йшли і Чорноноги, Оджибвеї і Дакоти1 До Великого Нагір'я Перед світлі божі очі.
В зброї всі, в яскравих фарбах, Як дерева в час осінній.
Наче небо на світанні. Всі зійшлись вони в долині
З ворожнечею у душах. В їх очах — смертельний виклик,
В їх серцях — звіряча лютість. Вікове бажання помсти — З
аповіт страшний від предків.
Але тихо і ласкаво Подивився милосердний,
Гітчі-Маніто могутній, Наче батько, подивився
На дитячу ворожнечу І простяг над ними руку.
Тінь руки простяг над ними. Щоб серця їх заспокоїть.
Втихомирити їх душі.
І ясний величний голос. Як потік, що з гір несеться.
Як потік, що пада в прірву. Пролунав до всіх народів:
«Діти! Слухайте уважно Мудре слово і пораду,
Що вам скаже, нерозумним, Той, хто дав життя всім людям.
Я стомивсь від ваших сварок. Від незгод і суперечок,
Від кривавих війн народів, Молитов про помсту люту.
Ваша сила тільки в згоді, А безсилля — в ворожнечії
Помиріться ж, мої діти, Будьте друзями, братами!
Окуніться ж ви в джерело. Що сріблиться перед вами,
Змийте фарби, фарби бою, Змийте з тіла плями крові.
Закопайте свою зброю.
Люльки висічіть з каміння. Очерету наламайте,
Цибухи зробіть із нього І, оздобивши їх пір'ям.
Запаліть люльки на згоду, І живіть віки братами!»
Так сказав Життя Владика. І покидали на землю
Вояки ганебну зброю, Поскидали всі убрання
Із оленячої шкури І до берега побігли Змити фарби — плями бою;
Від слідів Творця лилася Річка хвилею ясною,
Обмивала фарби бою, І, обмивши, багряніла,
І збігала вниз червона, Мовби змішана із кров'ю.
Змивши фарби, плями бою. Вояки на берег вийшли
І у землю закопали Свої палиці і зброю. І дітей своїх Владика,
Гітчі-Маніто могутній, Стрів усмішкою ясною.
Із червоного каміння Всі зробили мовчки люльки.
Очерету наламали, Цибухи зробили з нього,
І оздобили їх пір'ям... І у дверях світлих неба
Гітчі-МанІто сховався. Оповитий білим димом, Білим димом Люльки Згоди.
Переклад Олександра Олеся