Question

Пж срочно!!!Переказати своїми словами(коротко) Срочно пж!!!

Ми проходили повз старий набокуватий колодязь із журавлем, з якого давно вже й воду не брали — так замулився. Я перехиливсь і голосно крикнув у задушливу, пропахлу цвіллю й болотом темряву: "Го!" Я люблю гокати у колодязь: таке "го" виходить — аж у вухах лящить. Такого "го" ніде не почуєш, як у колодязі. Красота, а не "го".

От — і зараз...

— Го!...

— Го!

— Го!

Тільки виляски пішли — наче аж до центру землі
раптом у ці виляски вплелося жалібне тонке скімління. Я нашорошив вуха.

— Яво! —-.кажу. —Там хтось є.

— Бреши!

— Ану гокни й послухай.

Ява перехилився й гокнув. Ми прислухалися. І виразно почули з глибини плаксиве щеняче скімління. Ми перезирнулися.

— Якась свиня вкинула туди цуцика, — сказав Ява.

— Точно, — сказав я.

— Так що? — сказав Ява.

— Треба витягти, — сказав я. Хоч міг цього й не говорити. Бо він таким тоном спитав, що то вже була й відповідь.

— Значить, так, — сказав Ява. — Я сідаю у цеберку й опускаюся. А ти мене держиш.

— За що! Хіба я тебе так вдержу?

— Ти й справді слабак. Не вдержиш.

— То, значить, я спускаюся, а ти мене держатимеш, як ти такий могучий.

— Ні, спускатимусь я. Я перший сказав. І ... і в тебе була ангіна тиждень тому. Тобі не можна в колодязь. І взагалі в тебе носоглотка... Ми, знаєш що, вірьовку прив'яжем он до того бруса-переваги. І ти тягтимеш. Дуже зручно.

— А де взять вірьовку?

— А ондо припиначка.

— Так на ній же коза! Разом з козою прив'яжемо, чи що?

— Коза так погуляє, ніде не дінеться.

— Ну що ж — давай!

— Мме-е-е! — радісно проспівала одв'язана коза і негайно побігла в шкоду. Та нам ніколи було її виховувати.

Ява сів у цеберку, я взявся за припиначку, прив'язану до бруса-переваги на короткому плечі журавля.

—-— Попускай! Попускай потроху! — скомандував Ява.

Операція почалася.

Спуск пройшов нормально. Мені було зовсім неважко попускати припиначку, і через якихось півхвилини почулося глухе, як з бочки, Явине: "Стоп! Харош!"

Я кинувся до зрубу:

— Галльоу! Криниценавт Яво! Як себе почуваєте?

— Атлічно! Пульс нормальний. Невагомості нема. Тиск триста атмосфер. Прийняв на борт потерпілого товариша Собакевича. Ой-йой-ой! Що ж ти одпустив! Тут дуже грязько! Засмоктує! Тягни швидше!

Я ойкнув І кинувся назад до припиначки. Вчепився обома руками і почав тягти.

Ого-го! Ох! Ех! Ух! Ну й важко! Тягну, аж присідаю. Всіма силами своїми, всією вагою тіла свого тягну за припиначку вниз. І раптом відчуваю, що ноги мої одриваються од землі. Ой лишенько! Це ж я зараз піднімуся і висітиму над землею, як жаба на гачку, тільки ногами дригатиму. Переважують мене Ява з цуциком. Ой-йой-ой!

—— Яво! — кричу у відчаї. — Яво! Хапайся за цямрини, помагай, бо я в небо злітаю!

Зрозумів, видно, Ява ситуацію, послухав мене, бо п'яти мої знову торкнулися землі. А тут я ще й ногою загачився за корінь, що якраз біля мене з землі випружинився. Закректав я з усіх сил, — от-от жили, як струни, з дзенькотом полопаються, — і з колодязя, мов бульба з носа, повільно з'явилася Явина голова.

Перший на землю ступив "товариш Собакевич" — кудлате, капловухе руде цуценя, а тоді вже Ява.

Я одразу побачив, що цуценя — не з нашого кутка. У себе ми всіх собак до одного знали — від здоровеннецького діда Салимонового кунделя Гривка до позавчора народжених, сліпих іще цуценят баби Меланчиної Жучки.

— От хотів би я знати, хто його туди вкинув, — сердито проскрипів Ява. — Ноги б повисмикував!

— Якийсь фашист хотів позбутися, — сказав я. Цуценя, схиливши набік голову, глянуло спершу на Яву, потім, перехиливши на другий бік, глянуло на мене і заметляло хвостиком, очевидно, дякуючи за порятунок. Знайомство відбулося. Ми одразу сподобалися одне одному.

— Гайда на річку! — сказав Ява. — Треба помити Собакевича — бач який!

Те, що він Собакевич, а не Шарик, Полкан або Жучка, — не викликало вже ніякого сумніву. Ім'я, жартома дане йому Явою у смердючій темряві колодязя, пристало до нього одразу й назавжди.

Ми побігли до річки.

Підводний човен з плоскодонки навічно потонув у забутті...

РОЗДІЛ II

"Вермахт!.. Двадцять залізних!.."

— Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зривщики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота).

Ми покірно потеліжилися за двері.

У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося.

— Теж іще! —-докірливо сказав йому Ява. — Не міг помовчати. Не тебе ж питали, а Павлушу, Чого вискочив, як Пилип з конопель?

Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас.

Answer 1

Ответ:

Колодязь

Ми пройшли повз старий набокуватий колодязь із журавлем, з якого давно вже воду не брали, так замулився. Я люблю гокати у колодязь, таке "го" виходить - аж у вухах лящить. Такого "го" ніде не почуєш, як у колодязі. Красота, а не "го".

Тільки виляски пішли - наче аж до центру землі раптом у ці виляски вплелося жалібне тонке скімління. Я нашорошив вуха.

Ми прислухалися. І виразно почули з глибини плаксиве щеняче скімління. Ява сказав, що коза вкинула туди цуцика, але ми знали, що цуценя не з нашого кутка.

Треба було витягти цуцика з колодязя. Ява сів у цеберку, а я взявся за припиначку, прив'язану до бруса-переваги на короткому плечі журавля. Спуск пройшов нормально, але піднімати було важко. Ява тягнув за вірьовку, а цуценя з радістю побігло до річки.

Розділ II

Під час уроків ми потрапили в неприємну ситуацію через нашу дурість. Після докорів від вчительки Галини Сидорівни, ми вийшли з класу.

У коридорі Ява випустив з пазухи цуценя, яке ми врятували з колодязя.

Объяснение: