Ответы
Марійка та Івоніка Федорчуки були простими селянами - грубими і неписьменними, але мудрими і світлими людьми. Їм не були відомі високі ідеали. Вони сповідували єдину істину, яка дісталася їм у спадок від дідів-прадідів: щоб жити, треба працювати на землі. Працювати тяжко і виснажливо. І вони працювали, і це приносило їм не лише засоби для існування, але й моральне задоволення. Ось як про це розповідає Іваніка:"... пощо чоловік живе? Не на те, аби робив, Докійко, день і ніч тяжко робив?.. Як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робучі руки. Я її не вкрав і не придбав оманою. Я й моя Марійка — ми обоє доробилися її, оцими нашими руками дороблялися її... Вона підпливла нашою кров'ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочки її!"
За моральними принципами Івоніки, земля й людина на ній - найвищі цінності у світі: "Оце все ми носили, а і більше ще! Землю, і дрова, й вугілля... і бог знає що ще... Всі ті страшні трясовиці, що блистіли лісом і полями тут і там — треба було позасипувати, повичерпувати. А хто се робив? Людські руки. А між ними були і мої й моєї Марійки руки. Марійка погребла там своє здоров'я".
Марійка та Івоніка не потребують надмірного багатства, вони згодні харчуватися чорним хлібом, мамалигою та квасолею, "каву собі нехай пани варять". Старий Івоніка готовий працювати до останніх днів свого життя - так Бог дав, каже він.
Отже, земля та людська праця на ній - найвищі моральні орієнтири Марійки та Івоніки, заради яких вони готові пожертвувати навіть власним життям.