Ответы
Ответ:Поділ на суспільно-політичні формації застосовується
не до людства взагалі, а до окремих мовно-релігійних груп
народів. Аналогічно до трьох великих європейських революцій
молодотурецька революція (1908 р.) принесла перемогу капіталізму
у тюрксько-суннітську групу народів, а революція в Ірані
(1978 р.) – для ірансько-шиїтських народів
У радянській історичній науці був поширеним поділ всесвітньої історії
на ряд формацій. За цією періодизацією із початком Великої Англійської
буржуазної революції (1640 р.) починається період капіталізму в
історії людства. Деякі сумніви вносить Велика Французька буржуазна
революція (1789 р.). В. Ленін твердив, що із початком Великої Жовтневої
соціалістичної революції людство ввійшло у соціалістичний етап свого
розвитку [12, с. 161]. На тлі Російської революції, недооцінюється значення
молодотурецької революції (1908 р.), і взагалі дивно якось виглядає
Іранська революція (1978 р.), яку частина дослідників вважає буржуазною
і багато хто надмірно акцентує на епітеті „ісламська” [3, с. 9-18]. Але ж, по
логіці речей, як може після соціалістичної революції відбуватися ще якась
буржуазна (капіталістична) революція. Що це – регрес розвитку людства?
Дана публікація ставить за мету дати відповіді на ці питання, розплутати
клубок протиріч, який виник у формаційному підході до вивчення історії.
Для цього ми проаналізуємо Турецьку та Іранську революції.
Турецьку революцію досліджували багато істориків: Ю. Петросян,
І. Фадеева, Д. Еремеев, М. Мейер та ін. Серед інших, варто відзначити
працю Г. Алієва „Турция в период правления младотурок” [4]. У наш час
вийшли переклади праць англійських істориків Кінросс Лорд, К. Фінкель
та колективу турецьких дослідників на чолі із Е. Іхсаноглу, в яких також
приділено певну увагу молодотурецькій революції. З публікацій останнього
часу для досягнення мети нашого дослідження важливою є монографія
Н. Кіреєва „Історія Туреччини. XX століття” [10] в якій ми бачимо
Турецьку революцію найбільш цілісною, бо простежуємо її передумови,
хід та наслідки. Історіографію Іранської революції досліджував
В. Максименко. Науковий інтерес представляє праця колективу авторів
„Иран. Очерки новейшей истории”, яка доведена тільки до початку
70-х рр. ХХ ст. [7], публікації С. Агаєва, в яких він розглянув суть, природу
Іранської революції, її періодизацію а також життя і діяльність лідера
цієї революції – Хомейні [1; 2]. Е. Дорошенко досліджував іранське
духовенство та його роль у Ісламській революції. Соціально-економічним
аспектам цієї революції присвячено праці З. Арабаджян. Із найновіших
робіт слід відзначити працю С. Алієва „Історія Ірану. XX століття” в
якій він досліджує суспільно-політичне життя цієї країни минулого
століття і звичайно не оминає ключової події його історії т. з. „ісламської
революції” [3].
Объяснение:
пойдет?