Чи схиляється ліричний герой Дж. Донна під ударами долі? Поясніть.
«Щоб мучить мене...»
срочно!!!
Ответы
Ответ:
Джон Донн “Щоб мучить мене” сонет 19 аналіз вірша – тема, ідея, художні засоби можуть знадобитися при підготовці до уроку.
Объяснение:
Вид лірики: філософська лірика
Тема: духовні протиріччя людини; твір розповідає, який нелегкий шлях особистості до самопізнання, до Бога, до вічних цінностей.
Ідея: право людини сподіватись на спасіння, незважаючи на суперечливі пристрасті в її душі, її злети та падіння.
Художні зсоби: антитези (день і ніч, веселий -сумний, кохання – зневага; вогонь-лід, гріх -каяття)
Настрій – песимістичний
Символи – ніч-темрява, день-свято,вогонь, лід – життя і смерть
Ліричний герой постає перед читачем у всій складності свого духовного життя, мінливий і на перший погляд легковажний. Та це тільки на перший погляд… До своєї особи ліричний герой відноситься критично « …я клубок із протиріч», антитези (антоніми) підкреслюють це ставлення (день-ніч, веселий-сумний, вогонь-лід).
Герой звертається до Бога, молить, щоб почуття страху повернуло йому набожність і принесло душевний спокій, спасіння.
У поезії зображено душевний конфлікт ліричного героя. Це передано за допомогою антитези та оксюморону: він називає себе «клубком протиріч», бо в душі вирують непоєднувані поняття:
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно — враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч…
Звернення до релігії не дає героєві бажаного спокою, він відчуває страх та біль.
Молюсь сьогодні й Богові лещу,
А завтра вже від страху затремчу —
Й набожність потім знов моя згаса…
Але врешті, він висловлює думку про те, що складний період зневіри та розчарувань загартує його духовно, навчить легше переносити життєві негаразди. Як бачимо, у сонеті є бароковий мотив самотності, розгубленості, зневіри, навіть трагізму. Цей твір розповідає, який нелегкий шлях особистості до самопізнання, до Бога та вічних цінностей.
Вірш “Щоб мучить мене” читати текст
Щоб мучить мене, крайнощі у всім
Зійшлися; я — клубок із протиріч;
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно — враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;
Німий в мольбі, великий у малім.
Я зневажав ще вчора небеса —
Молюсь сьогодні й Богові лещу,
А завтра вже від страху затремчу —
Й набожність потім знов моя згаса.
Коли тремтів від страху я — ті дні
Спасіння, може, принесуть мені.