ДАЮ ВСЕ БАЛИ ПРОШУ СРОЧНО
Cтислий переказ
Скляр
Був у нашому селі скляр. Це був невисокий худий чоловічок з маленьким, ніби зібганим у кулачок обличчям. Те дрібне личко по самі очі заросло густою щетиною. Тому, хто бачив скляра вперше, здавалося, що він тримає в зубах широку щітку. Очі, як і годиться скляреві, були наче відлиті з надзвичайно прозорого скла.
Роботи скляреві ніколи не бракувало. Славився він умінням так ставити шибку, такою замазкою прикріпити її, що вже й рама потрухлявіє від часу, а скло тримається, як припаяне.
Коли скляр працював, його дрібне заросле обличчя ставало поважним і урочистим, а очі сяяли. Склив він швидко і вправно.
Перед тим, як приступити до роботи, скляр завжди скидав шапку, хоч би який мороз не був надворі. Він обережно брав величезні шматки скла, відмірював, не користуючись лінійкою, проводив алмазом. Тоді тихенько постукував уздовж тієї лінії, злегка натискав пальцями. Трісь! Шибка була готова. Вставивши шибу, скляр трохи відходив, схиляв голову набік і дивився. Прозорі його оченята сяяли такою неприхованою втіхою, що всі навколо проймалися шанобливим і урочистим настроєм.
Незабаром у селі закінчили будувати нову школу. Біля її високих і широких вікон скляр не працював, а священнодіяв. Уночі дві шибки хтось побив. На землі виднілися блискучі скалки, валялися дві цеглини.
Підійшовши вранці до покалічених вікон, скляр оніміло застиг. Повільно нагнувся, підняв цеглину і раптом заплакав. Моторошно було дивитись, як плаче доросла, стара людина, навіть не витираючи сліз, що зависали на густій щетині.
Ответы
Був у селі скляр - невисокий худий чоловічок.
Славився він умінням ставити шибку, щоб скло трималося, як припаяне.
Коли скляр працював, його обличчя ставало поважним і урочистим, а очі сяяли. Склив він швидко і вправно.
Перед роботою скляр завжди скидав шапку, обережно брав величезні шматки скла, відмірював, проводив алмазом, тихенько постукував уздовж тієї лінії, злегка натискав пальцями. Ось і шибка готова. Вставивши її, скляр трохи відходив, схиляв голову набік і дивився. Його очі сяяли втіхою.
Незабаром у селі закінчили будувати школу. Біля її високих і широких вікон скляр не працював, а священнодіяв. Уночі дві шибки хтось побив. На землізалишилися блискучі скалки та дві цеглини.
Підійшовши вранці до розбитих вікон, скляр застиг. Повільно підняв цеглину і заплакав. Моторошно було дивитись, як плаче стара людина, не витираючи сліз, що зависали на густій щетині.