91. Розставте, де необхідно, розділові знаки. i 1) Є прадавні скарби що намертво лежать у землi i е живi скарби що йдуть по землi вiд покоління до покоління, огор- таючи глибинним чаром людську душу (М. Стельмах). 2) А ген верба червона зацвітае і хлібороб у поле повертае парує радісно рiлля. 3) Дзюрчать потічки між камінням гір живоï тиші повна Чорногора і джерело щось жебонить про- зоре і сріберно зове й чарує зiр (С. Йовенко). 4) Яків повів коней навпростець і було чутно як тріщав у них пiд копи- тами сушняк. 5) Ніна спочатку думала про Якова Македона що привернув її увагу та згодом сильнiшi спогади витіснили його образ і перед очима постали й люди iншi, i події що їх i довіку не забути. 6) Сестрі дуже хотілося в цю хвилину поді- Литися й думками що їх передумала вона за ці дні і горем що лягло Їй на серце важким каменем але вона стримувалася ви- являти свої почуття перед людьми яких iще не знала добре. 7) Хлопці натискували» сильніше і санчата, здавалося, уже не ковзали а лiтали по колу з такою шаленою швидкістю що в Софії рябiло в очах крутилася голова але вона й узнаки не давала що їй хоч трошечки страшно. 8) Іноді ходили вдвох до лісу i тiльки старi дуби, берези, клени та часом прим'ята трава де сидiли вони могли б повідати про їхню любов, таку чисту й таку красиву як бувае чистою й красивою весняна, омита росою квітка що вперше розпустила свої пелюстки. 9) Досвідченим оком мисливця Метелик безпомилково піз- нав сову а за хвилину її різкий жалiбний крик що нагадував плач дитини пронісся поляною. 10) у гущавину бору доліта- ли з мiста передзвони і, можливо, не один звiр, напоровшись, слухав одноманітне гудiння й мчав потiм, сполоханий, у такі хацi де давно не ступала людська нога! (А. Шиян).
Ответы
Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. А ген верба червона зацвітає, і хлібороб у поле повертає, парує радісно рілля. Дзюрчать потічки між камінням гір, живої тиші повна Чорногора, і джерело щось жебонить прозоре, і сріберно зове, й чарує зір. Яків повів коней навпростець, і було чутно, як тріщав у них під копитами сушняк. Ніна спочатку думала про Якова Македона, що привернув її увагу, а потім сильніші спогади витіснили його образ, і перед очима постали інші люди і події, що їх і довіку не забути. Сестрі дуже хотілося в цю хвилину поділитися думками про те, що вона передумала за ці дні, і про горе, що лягло їй на серце важким каменем, але вона стримувалася виявляти свої почуття перед людьми, яких ще не знала добре. Хлопці натискували сильніше, і санчата, здавалося, уже не ковзали, а летіли по колу з такою шаленою швидкістю, що в Софії рябіло в очах, крутилася голова, але вона й узнаки не давала, що їй хоч трошечки страшно. Іноді ходили вдвох до лісу, і тільки старі дуби, берези, клени та часом прим'ята трава, де сиділи вони, могли б повідати про їхню любов, таку чисту й таку красиву, як буває чистою й красивою весняна, омита росою квітка, що вперше розпустила свої пелюстки. Досвідченим оком мисливця Метелик безпомилково пізнав сову, а за хвилину її різкий жалібний крик, що нагадував плач дитини, пронісся поляною. У гущавину бору долетіли з міста передзвони і, можливо, не один звір, напоровшись, слухав одноманітне гудіння й мчав потім, сполоханий, у такі хащі, де давно не ступала людська нога!