Ответы
Ответ:
Коли я роздумую над образом Дон Кіхота та його мандрами, пригодами й сутичками, то мені стає сумно, і ось чому. Цей безсмертний твір Великого Іспанця задумувався, як пародія на лицарський роман. Цей жанр сам по собі не є ні поганим, ні хорошим, але в часи Сервантеса багато другорядних шкребців (письменниками їх і не назвеш) паразитували на ньому, заробляючи гроші. Мігель де Сервантес, будучи справжнім гурманом від літератури, побажав висміяти бридкі твори, в яких за красивими словами та зворотами не причаїлось ані крихітки здорового глузду, а композиції повторювали одна одну просто феноменально. Забігаючи вперед, сміливо можна сказати, що це вдалося письменникові якнайкраще: після виходу "Дон Кіхота" лицарський роман як жанр вмер без права на воскресіння. Але сталось і те, на що Сервантес, починаючи працювати над своїм романом, не розраховував: замислений як засіб для глузування, Дон Кіхот виявився таким повнокровним, яскравим і сильним, що зміг вийти з-під пера (а власне і з-під волі) письменника і, в свою чергу, захопити в полон думки, дона Мігеля, які й обговорював він разом із Санчо Пансою протягом усього твору.
...У нашому світі дуже часто плутають відсутність глузду та божевілля з невідповідністю тим правилам, які було прийнято в суспільстві, і яких всі дотримуються. Пригадується приказка "якщо тебе вилікували, це ще не значить, що ти став здоровим, — це значить тільки те, що ти став як всі". "Бути як всі" — ще не означає бути розумним, тверезим, адекватним, так само як і "НЕ бути як всі" апріорно не свідчить про божевілля й безглуздя. Це свідчить лише про те, що дехто насмілився кинути виклик стаду овець (оцініть належно мою алюзію одночасно й на святе письмо, і на "Дон Кіхота"!), не звертаючи увагу на тяжкі палиці пастирів.
Ответ:
Коли я роздумую над образом Дон Кіхота та його мандрами, пригодами й сутичками, то мені стає сумно, і ось чому. Цей безсмертний твір Великого Іспанця задумувався, як пародія на лицарський роман. Цей жанр сам по собі не є ні поганим, ні хорошим, але в часи Сервантеса багато другорядних шкребців (письменниками їх і не назвеш) паразитували на ньому, заробляючи гроші. Мігель де Сервантес, будучи справжнім гурманом від літератури, побажав висміяти бридкі твори, в яких за красивими словами та зворотами не причаїлось ані крихітки здорового глузду, а композиції повторювали одна одну просто феноменально. Забігаючи вперед, сміливо можна сказати, що це вдалося письменникові якнайкраще: після виходу "Дон Кіхота" лицарський роман як жанр вмер без права на воскресіння. Але сталось і те, на що Сервантес, починаючи працювати над своїм романом, не розраховував: замислений як засіб для глузування, Дон Кіхот виявився таким повнокровним, яскравим і сильним, що зміг вийти з-під пера (а власне і з-під волі) письменника і, в свою чергу, захопити в полон думки, дона Мігеля, які й обговорював він разом із Санчо Пансою протягом усього твору.
...У нашому світі дуже часто плутають відсутність глузду та божевілля з невідповідністю тим правилам, які було прийнято в суспільстві, і яких всі дотримуються. Пригадується приказка "якщо тебе вилікували, це ще не значить, що ти став здоровим, — це значить тільки те, що ти став як всі". "Бути як всі" — ще не означає бути розумним, тверезим, адекватним, так само як і "НЕ бути як всі" апріорно не свідчить про божевілля й безглуздя. Це свідчить лише про те, що дехто насмілився кинути виклик стаду овець (оцініть належно мою алюзію одночасно й на святе письмо, і на "Дон Кіхота"!), не звертаючи увагу на тяжкі палиці пастирів.