Ответы
Відповідь:Титули
Церемоніальна корона Імператорів Японії.
Японське ієрогліфічне сполучення тенно — «Небесний господар» — зазвичай перекладають українською мовою як «Імператор». Воно потрапило до Японії з Китаю. Стародавні японці вимовляли це сполучення як сумера мікото, субераґі або субероґі — «Панівний господар» і позначали ним власного монарха. У стародавньому Китаї воно звучало тяньхуан і вказувало на даоське божество Тяньхуана, уособлення Полярної зірки, господаря Неба й одного з трійці владик всесвіту[7]. Термін «Небесний господар» був релігійним, тому в історії Китаю жоден правитель, за винятком імператора Гаоцзуна з династії Тан, не вживав це сполучення як титул[4].
За повідомленням «Анналів Японії» титул тенно стосовно японського монарха вперше використав принц-регент Шьотоку. 608 року він надіслав китайській стороні державну грамоту, в якій називав китайського правителя «Господарем і владикою Заходу»[8], а японського — «Небесним господарем Сходу»[4][9]. Ймовірно, прийняття правителями стародавньої японської держави Ямато нового титулу тенно мусило підкреслити їхнє божественне походження і сакральну природу їхньої влади[4]. Вони укріплювали свій статус всеяпонського первосвященика, який шляхом здійснення ритуалів та проведення свят зливався із божеством і керував країною від його імені. Саме таке розуміння цього титулу відбилося в його старояпонській назві сумера мікото, де сумера означало «управляти, правити», а мікото позначало «господаря» і «божество» одночасно[4].
Основним титулом японських монархів був тенно, проте існувало багато інших синонімічних титулів та звертань, що позначали їхню особу. Зокрема, з середини VII століття, для підкреслення поєднання божественної та людської природи правителя, його називали арахіто-ґамі — «боголюдина»[10] або акіцу-мікамі — «втілене божество»[11]. Стародавній титул хі-но-міко — «син Сонця»[12] використовувався для наголосу на походженні роду монарха від синтоїстької богині сонця Аматерасу[4]. Також вживалися старояпонські титули і звертання, що підкреслювали найвище місце правителя у соціальній ієрархії:
ітідзін — «найперший»[13] сейдзьо — «його свята високість»[14]
камі-ґоітідзін — «його найперша високість»[15] сюдзьо — «його панська високість»[16]
кіндзьо — «його правляча високість»[17] тоґін — «пануючий»[18]
кодзьо — «його господарська високість»[19] тодай — «правлячий»[20]
окімі — «великий господар»[21] хідзірі — «святий»[22]
сісон — «його шанованість»[23] уе або камі — «його високість»[24]
Окрім японських титулів вживалися і китайські, якими традиційно позначали імператорів китайських династій і які були тісно пов'язані з китайськими філософськими концепціями Піднебесної, мандату Неба, феншуй тощо. Наприклад:
бандзьо — «міріада колісниць»[25] іттен бандзьо но кімі — «господар Піднебесної й міріади колісниць»[26]
бандзьо но кімі — «господар міріади колісниць»[27] наммен — «південноликий»[28]
ґьо — «повелитель чотирьох морів»[29] наммен но сі — «його південноликість»[30]
іттен но кімі — «господар Піднебесної»[31] тенсі — «син Неба»[32]
Також існувала низка титулів буддистського походження, оскільки японського монарха вважали покровителем буддизму в країні.
дзендзю но арудзі — «пан десяти чеснот»[33] конрін — «золоте колесо»[34].
дзендзю но о — «ван десяти чеснот»[35] конрін дзьоо — «святий ван золотого колеса»[36]
дзендзю но кімі — «господар десяти чеснот»[37] сейко — «святий господар»[38]
Вживали також опосередковані назви, що позначали японського монарха. Вони виникли завдяки традиції табуювання імен правителів, а подекуди — і титулів. Зокрема, монарха часто називали словами, що асоціювалися з його резиденцією: мікадо — «ворота»[39], уті — «покої»[40], оояке — «двір»[41] або сінґі — «палац»[42]. Оскільки доступ до резиденції було суворо регламентовано, правителя також іменували кінрі — «заброний палац»[43] або кінтю — «той, хто в забороненому палаці»[44]. Інколи монарха називали відповідно до його транспортного засобу: дзьойо — «паланкін»[45] або сяґа — «карета»[46]. Існувало також шанобливе звертання хейка — «підніжжя», що вказувало на підніжжя сходів Імператорського палацу[4]. В українській мові це звертання традиційно передають як «Його величність».
Починаючи з 1868 року, після реставрації Мейдзі, основним офіційним титулом японських монархів у зносинах з правителями інших держав став титул тенно. Його перекладали на європейські мови як «Імператор». Поряд із цим титулом офіційно використовувався титул котей, прямий аналог китайського імператорського титулу хуанді. У квітні 1936 року, внаслідок уніфікації титулів, тенно став єдиним звертанням до японського монарха в міжнародних документах японською мовою[4].
Імена
Пояснення: