«Ніч перед боєм» - твір про героїзм, самовідданість, патріотичні почуття українців. Увага! Дотримуйтеся структури: вступ, основна частина, висновок. 1,5-2сторінки
Очень нужно
Ответы
Відповідь:
Пояснення:оловні герої:
Петро Колодуб – командир, герой Радянського Союзу. Колодуб про себе: «Я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. А до війни я був садівником. Сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе»; «Капітан Колодуб так тепло і разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією усміхнувся, що за ним тихо усміхнулася вся землянка»; «Командир умів оповідати. Вони були добрі бійці, і Петро Колодуб любив їх»; «… про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну»; «… секрет таки у мене дійсно є.... одним словом, звичайний наш український дід-рибалка перевернув мені тоді всю душу»; «… де б я не був, як би не гули навколо мене ворожі вихори, їм ніколи вже не затушить того вогню, що викресав з мене колись у човні дід Платон... Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ? – голос капітана зазвучав, як бойова сурма. – Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть!..».
Діди-перевізники. «Діди йшли попереду із сітками дуже повільно, ніби на звичайну нічну риболовлю, і, здавалося, не звертали жодної уваги ні на гарматну стрілянину, ні на рев німецьких нахабних літаків, – одним словом, увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого відступу, для них ніби не існував зовсім»; «… діди, мов добрі річні духи. Вони були сміливі, діди оті, сердиті й не боялися смерті».
Дід Платон Півторак. «Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас»; «Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу»; «По сухому темному лицю текли сльози і падали в Десну».
Дід Савка. «Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак»; «Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської і дитячої крові».
Другорядні герої:
Іван Дробот – онук діда Савки. «… молодий танкіст з надзвичайно приємним і скромним лицем».
Боєць Борис Троянда. «… хвилювався увесь час більш за всіх. Він не вмів плавати»; «Я, діду, ненавиджу фашизм усією душею».
Овчаренко – один з наймолодших бійців, вперше йде в бій.
Інші бійці.
Бійці і командири сиділи у землянці. Їх було чоловік 30. Вони готувалися до бою, що мав відбутися наступного дня. Іван Дробот – молодий танкіст, запитав командира Петра Колодуба про «внутрішній секрет», який у багатьох боях робив його безстрашним і невтомним. Петро з охотою розповів бійцям про зустріч з дідами-перевізниками, яка запала йому в душу і вплинула на свідомість. Колодуб завжди цікаво розповідав, тому бійці із задоволенням його слухали.
Бійці під сильним натиском німців відступали на схід вже декілька днів й були останніми з тих, хто мав перейти через Десну. Вони попросили допомоги у діда-перевізника Платона Півторака. Той спохмурнів, побачивши відступаючих солдат, але і не відмовив – покликав ще й діда Савку, якому було близько 70 років. Він своїм виглядом нагадував святого Миколу-угодника. З дідом Савкою прийшов чималий хлопець – його онук.