Ответы
Ответ:
У ранній республіці, коли закони були в основному обумовлені звичаями і традиціями, правителi Риму, тобто консули і сенат, мали досить велику свободу дій і не завжди дотримувалися законів. Наприклад, вони часто порушували закон про мінімальний віковий ценз для обрання на певну посаду або про максимальний термін перебування на ній. Вони також могли змінювати закони за своїм розсудом або за допомогою народних соборів. Однак з часом законодавство Риму ставало все більш складним і систематизованим, особливо після прийняття Законiв Дванадцяти таблиць у 451-450 роках до н.е., якi стали першим писаним джерелом права Стародавнього Риму. Закони Дванадцяти таблиць регулювали практично всi галузi права: сiмейне, спадкове, зобов’язальне, уголовне тощо. Вони також встановлювали принцип рiвностi всiх громадян перед законом і обмежували абсолютну владу патрицiїв над плебеями. Закони Дванадцяти таблиць залишалися основою римського публiчного права до II столiття н.е.. Пiсля прийняття Законiв Дванадцяти таблиць правителi Риму повиннi були дотримуватися законiв i не порушувати їх без належного обгрунтування i санкцiї. Однак це не завжди було так. Існували випадки, коли правителi Риму порушували закони заради своїх iнтересiв або заради державної безпеки. Наприклад, у 81 роцi до н.е. Сулла видав Закон про магiстратур (Lex Cornelia de magistratibus), який пiдвищив вiковий ценз для обрання на високi посади i встановив мiнiмальний 10-рiчний термiн перед повторним обранням на ту ж посаду. Цей закон було спрямовано проти полiтичних опонентiв Сулли i мав на метi забезпечити його контроль над державою.