Підготувати розповідь про сусідів, хто вони є, що люблять робити, чим цікавляться . Польською мовою
Ответы
Ответ:авіть найсвятіші і найтерплячіші з нас хоча б раз у житті зіштовхувалися з нескінченими ремонтами за стіною, повчаннями тітоньок з першого поверху чи галасливими розмовами колег. Наш автор і відомий сценарист Алла Сніцар ділиться своїми уроками.
«У дворі мого дитинства було багато сонця, і дерева кронами торкалися неба. Під старим кленом ми з друзями ставили смугасту ширму і показували лялькові вистави. Дядько Павло підігравав нам на баяні, тітка Тася пригощала всіх пиріжками. Глядачі голосно аплодували і кричали: “Браво!” Років до одинадцяти я була впевнена, що люди, які живуть у нашому дворі, це наші родичі…
Це відчуття збереглося на все життя. Варто когось пригадати з дитинства, воно тут же з’являється. Теплим молоком розтікається всередині. Чути запах свіжоспечених пиріжків, звуки піаніно з третього поверху (Міша розучує гами – батьки хочуть зробити з нього Моцарта). А ми граємо в козаків-розбійників під улюбленим кленом. Місце називається “Клементина”. Хтось давним-давно видряпав це ім’я на лавці під деревом, так і пішло: “Збираємося о п’ятій біля Клементини”. Ми страшенно зголоднілі, але бажання перемогти сильніше. Нарешті звучить знайомий голос: “А хто хоче…” (далі варіанти: бутерброди, печиво, цукерки).
Нас, дітей, годують, не поділяючи на своїх і чужих. Хтось з батьків кидає клич, і ми юрбою несемося до під’їзду. Підставляємо долоньки, отримуємо сухий пайок, дружно кричимо “спасибі!” і похапцем назад. За нами доглядає дід Семен – старий моряк у вицвілій сорочці. “А ну не битися там, швартова команда!” – каже він грізно, мружачись на сонце.
Дядько Гєник з другого під’їзду працює в зоопарку молодшим науковим співробітником, тому безкоштовно водить нас на екскурсії. Тітка Віра, касирка в парку, без квитків пускає на каруселі. Якщо хтось розбиває коліно (особисто я робила це регулярно), то допомога приходить негайно. Мої коліна мазали йодом тітка Віра, тітка Белла, дядько Іван і ще з десяток сусідів, чиї імена звучали для мене так само звично, як ім’я рідної бабусі чи сестри. Я навіть не замислювалася над тим, що може бути якось інакше. Взаємини у дворі здавалися чимось саме собою зрозуміле, немов були закладені разом з фундаментом нашого будинку.
Думаю помогла.