Ответы
Ответ:
Дуже стислий переказ
У гнізді пташки було два маленьких яєчка. Одного разу звідти почувся стукіт. Аж ось вони розкололися, і звідти висунулися дві малесенькі кумедні голівки з великими ротами.
Перше пташеня цвікнуло: «Цві!» Друге закінчило: «Рінь!» А потім сказали разом: «Цві-рінь!» Усі пташки в лісі заспівали, радіючи народженню пташенят: «Цві-та-рінь! Цвітарінь!» Так їх і назвали: Цві та Рінь.
Пташенята підросли і цілий день літали над лісом. Вечорами мама-пташка кликала їх додому: «Цві та Рінь! Цвітарінь!» До її поклику приєднувалися голоси інших пташок. А коли Цві та Рінь розповідали матері про бачене згори, починалися такі співи, що кожному листочку в лісі хотілося усміхнутись.
Одного прохолодного ранку у ліс з північних країв, де вже випав сніг, прилетіла чечіточка і здивувалась, що літні пташки досі не полетіли у вирій. Ті почали перецвірінькуватися, обговорюючи новину. Зненацька згори каменем впав шуліка і схопив у пазурі маленьку пташку. Аж тут пролунав постріл мисливця, і враз не стало видно ні шуліки, ні пташки…
Рінь та мати-пташка кликали Цві, але та не відповідала. Рінь плакала, здогадавшись, що саме її сестричку потяг шуліка. Уночі всі літні пташки полетіли у вирій.
Випав перший сніг, і почалася зима.
Там, де опинилася Цві, було темно, тихо, тепло і чулося чиєсь хропіння. Цві тихенько сказала: «Цвірі-цвірінь!» Враз поблизу почулися рикаючі голоси: «Мамо! Мамо! Прокидайся, вже пташки співають! Напевне, настала весна».
Волохата лапа одгорнула листя, у темряву ринуло світло, війнуло холодом, і Цві побачила, що вона сидить біля вуха великої ведмедихи, а поруч неї лежать двоє ведмежаток.
Ведмедиха глянула – у лісі гуляє хуртовина, і розсердилась, що її розбудили. Ведмежата виправдовувалися – вони ж чули, як заспівала пташка.
Цві зізналася, що то вона подала голос, не знає, як опинилась у барлозі, і зараз полетить у вирій. На це ведмедиха вже лагідно відповіла: «Надворі зима, ти замерзнеш через хвилину. Лягай і спи вже тут за моїм вухом. Можеш поклювати наших грушок». Цві насмілилась і сказала: «Спати не хочу, хочу поспівати:
Цві-цвірінь,
Весна, прилинь,
І з нею Рінь!
У барлозі від її співу стало весело. А заєць, що все це чув, розніс по всьому лісі новину: у ведмежому барлозі живе Цві, яку восени схопив шуліка. Про те, як вона там опинилася, знав старий дуб.
Він бачив, як підстрелений шуліка випустив з пазурів пташку, і вона впала непритомна на листя під деревом. А ведмедиха, готуючи барліг до зими, загребла разом з листям і Цві.
Її пісні радували весь лісовий народ. Пташки, які там зимували, кликали до себе, але ведмедиха не пускала, розуміючи, що літній пташці ще зарано залишати теплий барліг.
Та ось сонце стало пригрівати, з’явився перший весняний струмочок. Там, де він протікав, з землі витикалися перші весняні квіти.
Мушки почали вилазити з-під кори дерев. Першою серед них прокинулася верба з тонкими гілочками. Вони потягнулися до сонця, і на них з’явилися бруньки, схожі на білих зайчиків. Вилізли ведмежата з барлога, почали бавитися, борюкатись.
Вилетіла і Цві, сіла на дуб, дивиться, а по блакитному небу наче розсипано чорні намистинки, що наближаються та збільшуються. То була зграя пташок, що летіла до рідного лісу. А пташка, дуже схожа на Цві, радісно його вітає: «Цві! Цві! Цві!» «Рінь! Рінь! Рінь!» – дзвінко відгукнулась Цві.
Рінь дуже зраділа, що її сестричка жива. «Цві-та-Рінь! Цві-та-Рінь!» – зацвірінчали, загомоніли всі пташки. І це вже була справжня весна.