Перепишіть, знімаючи риску та розкриваючи дужки. Поставте розділові знаки.
Діялося це на/провесні. Земля була ще холодна пахла вогкістю та торішньою прілою стернею де/не/де лишалися цятки снігу які нагадуючи про зиму повільно танули по/під деревами. Біля тину стояв Артем зіпершись на нього ліктями і звісивши на вулицю обидві руки схожі на лапи великого звіра. Він стояв у куфайці ватяних штанях зав..язаних у/низу мотузками і в шапці звикла голова за зиму до тепла не/знімалася шапчина обшита міцним рудим дерматином уже шосту зиму носив її Артем.
Коли накрапав дощ Артемова шапка гула мов бубон у завірюху трохи шепелявила бо сніг об неї ковзався а в мороз потріскувала у швах…
Зараз шапка мовчала тихо було надворі.
*
Дощик пробігши вулицею зник у полях і після цього стала над селом блакитно/зелена прозорість ошатні білі хати мов світилися вбираючи полохливе сонячне проміння земля показала свою травинку майбутню небо усю голубінь яка тільки в нього була.
Не/перевершене свято прозорості тривало однісіньку лиш мить і знову став день як день блакить померхла земля (з,с)чорніла і краплі на Артемовій шапці погасли буденно стало.
Тільки в очах у старого лишилося те летюче сяєво і якби хтось зняв з Артема в цю мить його шапку та накинув на плечі простору божеську одіж замість куфайки щоб сховалися під тією одіжжю руки/лапи то був/би він схожий на небо/жителя.
Ответы
Діялося це на весні. Земля була ще холодна, пахла вогкістю та торішньою прілою стернею, де-не-де лишалися цятки снігу, які нагадуючи про зиму повільно танули під деревами. Біля тину стояв Артем, зіпершись на нього ліктями і звісивши на вулицю обидві руки, схожі на лапи великого звіра. Він стояв у куфайці, ватяних штанях, зав'язаних унизу мотузками і в шапці. Звикла голова за зиму до тепла не знімалася. Шапчина обшита міцним рудим дерматином уже шосту зиму носив її Артем.
Коли накрапав дощ, Артемова шапка гула, мов бубон у завірюху, трохи шепелявила, бо сніг об неї ковзався, а в мороз потріскувала у швах...
Зараз шапка мовчала, тихо було надворі.
Дощик, пробігши вулицею, зник у полях, і після цього стала над селом блакитно-зелена прозорість. Ошатні білі хати мов світилися, вбираючи полохливе сонячне проміння. Земля показала свою травинку, майбутнє небо, усю голубінь, яка тільки в нього була. Неперевершене свято прозорості тривало однісіньку лиш мить, і знову став день як день. Блакить померкла, земля зчорніла, і краплі на Артемовій шапці погасли. Буденно стало.
Тільки в очах у старого лишилося те летюче сяєво, і якби хтось зняв з Артема в цю мить його шапку та накинув на плечі простору божеську одіж замість куфайки, щоб сховалися під тією одіжжю руки-лапи, то він був би схожий на небожит