Предмет: Українська мова
Автор: Тарасикова
Вопрос задан 1 год назад

будь ласка терміново....*
план до тексту "ловись рибко"....

Тарасикова: Зрештою хлопець знайшов якусь місцинку побдаль, приготував вудку і вмостився на футлярі.
— На землі,— каже,— сидіти — застудитись можна. А на футлярі — ніколи! І ноги не заболять.
Аж тепер ми зрозуміли, нащо він його на річку тягнув.
Підійшов і Сергій Анатолійович.
— Ач, як вам не терпиться,— каже.— Змагання триватимуть дві години, бо о дванадцятій у таборі читатимуть лекцію на міжнародну тему.

Тарасикова: — Ну, тримайся! — поплював на гачок Митько й закинув вудку.— Тепер устигай витягати!
Проте, як виявилося, триматися було не так уже й потрібно. Навіть зовсім ні до чого було триматися, бо ми просиділи хвилин із сорок, і за цей час ні в кого й разу не клюнуло.
—Що ж це таке? — занепокоївся зрештою Митько.— Нічого не розумію!
Він іще почекав, а тоді почав бігати від одного рибалки до другого й питати:
— Ну як, клює? А в тебе?

Тарасикова: Навіть до Славка підбігав. Але той сидів на своєму футлярі, дивився непорушно на поплавець і повторював:
— Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!
— Ти краще за своїм поплавцем слідкуй,— порадив Митькові Сергій Анатолійович.— А то тільки людям заважаєш.
Митько посидів трохи над своєю вудочкою, а тоді знову став бігати й питати:
— Ну як, клює? Га? А в тебе?

Тарасикова: Отак він бігав і питав, аж поки не зачепив ногою нашу коробочку з горохом, і вона булькнула у воду.
— Ех ти ж, розтелепа! — розсердився я.—Добігавсь! Із тобою рибу лише полохати, а не ловити! Що тепер на гачок насаджувати!
Але тут Сергій Анатолійович підвівся:
— Візьміть у мене кілька черв'яків. Та й скоро вже кінчатимемо.
Ми знов закинули гачки, але риба так і не клювала. І не тільки в нас — ні в кого.

Тарасикова: Лише Сергій Анатолійович спіймав одного пічкурика, але він ловив не для змагання, а просто для себе.
Декотрим така риболовля скоро набридла, і вони пішли собі назад у табір, а дехто, тобто Митько, Славко, ще три хлопці і я, сиділи й сиділи, хоч сонце вже пекло аж-аж. А Славко все примовляв:
— Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!

Тарасикова: Зрештою Митько заявив:
— Я читав, що деякі заводи спускають у річку отруйні виробничі відходи й від цього вся риба дохне. Мабуть, і на нашій річці десь є такий завод. Даремно ми стараємось.
— Знаєш що, Митю,— сказав я, коли до кінця змагання лишилося кілька хвилин.— Я, здається, здогадався, чому кльову немає.
-Ну?
— А тому, що ми всі накидали таку силу-силенну приманки, що в цьому місці риба просто об'їлася за ніч.

Тарасикова: Митько подумав-подумав і каже:
— А що, правильно! Якби ж це тільки ми кинули, то вона й ловилась би, А так...
І тут Славко як закричить:
— Риба! У мене! Ура!
Ми помчали на той крик, дивимось — лежить на землі Славко і сміється од щастя. Але, як з'ясувалося, він не од щастя сміявся: просто Славко придавив рибину животом, і вона його лоскотала. Зрештою хлопець підвівся, і ми побачили: борсається у траві карасик із долоню завбільшки.

Тарасикова: — Оце здорово! — Вітька гукає.— Глядіть, як він його спіймав!
Дивимось ми: гачок, отой самий здоровенний гачок, карасика за хвіст зачепив.
— Це він, коли закидав,— Сергій Анатолійович пояснює,— рибу й зачепив випадково. Таке іноді буває. Але ж усе-таки спіймав! Значить, переможець — Славко! Переможець і кращий рибалка табору!
А через кілька днів на стіні в їдальні ще й фотознімок Славків прикріпили — поруч із знімком

Тарасикова: Черевика, нашого кращого бігуна, і колективним знімком першого загону — переможців у конкурсі пісні. Ще й підписали: «В'ячеслав Денисюк — кращий спортсмен-рибалка І зміни». Правда, фото було без рибки. Митько сказав:
— Таке рибище й на знімку не вмістилось би!
Зате Славко вмістився весь: стоїть із футляром від акордеона в лівій руці, вудкою у правій і посміхається.

Тарасикова: це що я скинула двома пунктами плану...