Ответы
Відповідь:
Народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. З дитинства за прикладом батька багато читав. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Працював у часописах «Срібна Земля», «Срібна Земля-Фест», «Старий Замок», «Україна молода». Активно друкувався у київській, львівській, одеській та закордонній пресі.
Має близько двох тисяч публікацій у пресі та понад сорок авторських книжок. Нині не полишає журналістику — фрилансер, щомісяця дописує на сайт «Радіо Свобода».
З 2000-их років почав писати художні твори. «До літератури прийшов еволюційно, внаслідок внутрішнього розвитку»[2] — пояснює автор зміну в своєму житті. Після виходу кількох збірок поезії спробував себе у прозі. За словами Олександра Гавроша, поети — це люди «без шкіри», які сприймають усе гостро, драматично. Він «прожив цей емоційний стан і перейшов до прози»[3].
Автору цікаво експериментувати у творчості, тому часто змінює жанри — від еротичної поезії до пригодницьких книжок, казок, детективних романів, драматичних п'єс тощо.
«Журналістика зробила мене дуже відповідальним, якщо я про щось пишу, значить, знайшов такий факт у джерелах. Тому мої твори дуже стислі, як здавлена пружина, без зайвих словесних потоків, їх швидко читаєш. Вони не перенасичені описами. Головне для мене — розказати цікаву історію»[4].
Олександр Гаврош активно впроваджує в українську літературу закарпатські теми й популяризує народних героїв — силача Івана Фірцака, легендарного розбійника Пинтю. Так, Олександр Духнович, Адальберт Ерделі «повернулися» в документальних книжках, п'єсах. Водночас Гаврош є активним критиком «неорусинського» руху і критикує його діячів (передусім П. Магочі, В. Падяка) за сепаратистські тенденції[5].
Довгий час Олександр Гаврош був на творчих хлібах. У 2006–2007 рр. — завідувач літературно-драматичною частиною Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру. З 2015 року знову обіймає цю посаду.
Пояснення: